Михайло Маркович: Як стати ужгородцем, мініінструкція

Власну історію «ставання» ужгородцем я б міг розпочати так: як знають казати в нашому богоспасенному Закарпатті, майже п’ятнадцять років тому спустився з гір Міжгірщини і… в моєму випадку – потрапив до Ужгорода! Чи то пак до УжНУ. Як і тисячі студентів, які знайомляться з обласним центром через пошук себе, через освіту й навчання. Ось і я, у ще недалекому 2006-му, дивлюсь із найвищого балкона «Четвертого» студентського гуртожитку на геть незнане, але від того дуже цікаве місто, яке доведеться відкрити й пізнати, ввійти в його ритм, влитись у нього. Не просто ж Ужгород з’являється в нашому житті, чи не так?
На одній із лекцій тоді ще майбутня дослідниця історії Ужгорода журналістка Тетяна Літераті спитала в повного залу людей, хто з присутніх народився тут, у вароші? Майже 30% присутніх підняли руку догори. Потім було питання, в кого з присутніх батьки народились в Ужгороді? Кількість зведених рук вже зменшилась до десятка. І лише в одного з відвідувачів заходу дід з бабусею народились в Унґварі. Не важко зрозуміти, що більшість людей, які зараз проживають в місті потрапили сюди в післявоєнні часи, після великих потрясінь для Закарпаття. І кожен з них по-своєму проходив свій шлях «ставання ужгородцем».
Тож, скільки для цього потрібно часу? Рік, два, п’ятнадцять? Все життя? Досить провчитись п’ять років в УжНУ? Що, власне, для цього потрібно? Знати історію міста? Вивчити напам’ять і на рельєфність бруківки всі його закутки і звивисті вулиці? Знати, в якому з будинків народився той чи інший культурний/політичний діяч? Знати і зрозуміти важливість перебування Закарпаття і, відповідно, Ужгорода в складі Чехословаччини, щоб кожного дня відкривати для себе по-новому модернізм і функціоналізм? Знати, що таке патерностер? Знати, в якому році були зведені «вежі-близнюки» на кафедральному соборі? Знати, який рік викарбувано на пожежних гідрантах і на дверях Василіанського монастиря, чи то пак фізичного факультету? Знати, чому на перилах біля Пішохідного мосту сидить бронзовий Швейк із кнедликом?
Можливо, слід ранок починати з найкращої в світі кави на Корзо? Закохатися в ужгородку? А якщо місто – це насамперед люди, то, можливо, слід мати пів міста друзів, щоб всім вітатися на кожному кроці, сидіти на лавицях «на коштах» чи на найдовшій в Європі липовій «набці»? А можливо, треба об’їхати всі набережні з Боздоським парком включно на модних зараз екобайках? Можливо, потрібно ходити на всі мітинги за збереження міста, за рівні права і захист тварин? А можливо, для називання місцевим досить ужгородської прописки в паспорті?
У час виборів із багатьох рупорів і соцмереж звучать слова пафосу і любові до Ужгорода. Але які з них правда? Хтось обіцяє місто «зробити найкращим», пропонуючи «альтернативу» з «новими обличчями», хтось – меккою для туристів і «Європою в Україні», інші – перетягнути довколишні ОТГ під єдину назву. Ніхто не стоїть на місці, має амбіції і хоче впливати на місто завдяки різним важелям. І має на це право.
Мені ж насамперед хочеться сказати: primum non nocere, або не нашкодь! Збережи Ужгород, бо нам є його за що любити і є за щастя жити в цьому місті. З усіма його історичними і людськими, хоч і дещо провінційними, перипетіями, з усім тим, що для кожного з нас робить його своїм. Робить ужгородцем!
P.S. Ретро-фото в матеріалі – спроба зберегти місто в бурштині часу.
Михайло Маркович, для Uzhgorod.net.ua
У матеріалі використано фото з сайту hungaricana.hu
Читайте наші найцікавіші новини також у Інстаграмі та Телеграмі
До теми
- Втрачений Ужгород: про що писали газети сто років тому, у травні 1925-го
- Розвідник "Азіат". Загиблий Герой із Ужгорода, головний сержант Віктор Кущик нагороджений трьома орденами "За мужність"
- Інклюзивна кав’ярня “Янгол” святкує першу річницю: з якими викликами зіштовхнулися в роботі
- Василь Мирявчик: «Я би хотів, щоб люди були добрішими до людей із інвалідністю»
- Олександра Козоріз: "Слово, до якого підходиш навшпиньки, віддячить рясно"
- Меблі лікаря Новака, старовинні медичні інструменти та шеврони: експонати Музею історії Закарпатської обллікарні
- Словаччина – це не лише Фіцо. Як країни співпрацюють на урядовому рівні?
- «Дерево мого життя»: як на Закарпатті створюють безпечний простір для психологічної підтримки
- Пам’яті барабанщика, військовослужбовця 46 бригади ДШВ, ужгородця Антона Рабела
- "Так ми продовжуємо справу Данила Богуславського": закарпатські волонтери передали захисникам 27 дронів
- Подорож потягом з України до країн ЄС без тривалих зупинок на кордоні, пересадок та очікувань. Для мешканців Ужгорода це незабаром стане реальністю
- Петанк як реабілітація: в Ужгороді пройшов тренінг для фізіотерапевтів
- Може летіти на відстань до 7 км: волонтери "Руху підтримки закарпатських військових" виготовили дрон "Горгона"
- «Ми не готуємо солдатів, ми готуємо патріотів» – Олександр Сіденко про нову модель предмета «Захист України»
- Кавування по-закарпатськи у ветеранській кав’ярні Gato: історія Михайла Кузьми “D2”
- Оригінальні роботи Кобзаря: офорти Тараса Шевченка зберігають у Закарпатському художньому музеї ім. Бокшая
- Історія одного пам’ятника: «Весна» Михайла Михайлюка (ФОТО)
- Які зміни відбудуться в медичній сфері Ужгорода після реформи та кластеризації
- Книги, які найчастіше купували в Ужгороді від початку 2025 року
- Ветерани Закарпаття створили обласну команду з адаптивного спорту. Репортаж з тренування
До цієї новини немає коментарів