"Бувало таке, що від безперервної стрільби у нас клинило зброю". Історія військового 128-ї бригади Віктора

Віктор "Пасєка" — кулеметник 128-ї окремої гірсько-штурмової Закарпатської бригади. Військовому 54 роки, він родом з Хмельницького. До війни Віктор був директором приватного підприємства, яке займається ремонтом покрівель, а також розводив рибу. Зараз цим займається його дочка. Історію військового розповіли на Facebook-сторінці Закарпатської бригади.

"Наша компанія з шістьох друзів-мисливців зібралася 25 лютого на розмову й вирішила йти у військкомат. Так я потрапив у 128-у бригаду, служу кулеметником. Мій "Покемон"(кулемет Калашникова модернізований) серйозна машина, ворог її поважає. І намагається знищити в першу чергу", — розповів Віктор.

За словами військового, найжорстокіші бої були на Бахмутському напрямку.

"Таке враження, що росіяни були під наркотиками — стріляєш із кулемета, із них фонтанчики бризкають, а вони далі пруть. Або вночі йдуть в атаку з включеними налобними ліхтариками. Це ненормально, таку ціль легко знищити, має ж бути інстинкт самозбереження! Біля Бахмута ми косили їх багатьма десятками, а вони накладають перед собою трупи своїх, роблять із тіл барикади й стріляють з-за них. Передня хвиля падає, скошена нашими чергами, а вони накочуються іншою й стріляють по нас ВОГами (підствольними гранатометами). Мусиш пригнутися, і в цей момент вони роблять ривок у наш бік. Бувало таке, що від безперервної стрільби у нас клинило зброю. Тоді частина хлопців чистила автомати, а інша вела бій. То страшне було…", — розповів Віктор.

За словами Віктора, 16 лютого він святкуватиме другий день народження. Про той день військовий говорить: "Ми з трьома товаришами стояли в хаті, і росіяни, котрі займали вигідніші позиції на пагорбах, почали обстріл з арти або танка. Я на секунду вийшов у іншу кімнату, щоб подивитися місце вибуху останнього снаряду, і в цей момент — пряме влучення в хату. Коли прийшов до тями, довкола пилюка й бита цегла. Частина перекриття обрушилася й поховала під собою двох товаришів, вони одразу загинули. А я і ще один боєць вижили…"

За словами Віктора, вдома його чекають дружина, дві доньки, два зяті й четверо внуків. "Хороша, міцна українська сім’я. Я пішов воювати в першу чергу заради них — своїх рідних і близьких. Крім того, це наша земля, і ми мусимо її захищати від цієї нечисті. Це обов’язок кожного чоловіка, я вважаю…" — додав військовий.

  Надіслати другу