Вандали потрощили фотозону «Я люблю Хуст»

Встановлено було фотозону у травні 2016 року до 926-річниці Хуста. Тоді її урочисто відкривали і населення раділо окрасі центрального майдану Незалежності. «Серце» Хуста стало своєрідною туристичною роздинкою і навіть у темну пору доби біля нього фотографувалися як місцеві, так і гості, адже його оснащено підсвіткою.
Проте цілою й неушкодженою фотозона простояла не так уже й довго. У ніч із 27 на 28 листопада 2016 року її пошкодили вперше. Тоді зловмисників швидко знайшли і знак «Я люблю Хуст» відновили.
Зараз фотозону знову пошкоджено. Вандали покришили «серце» з боку фонтану.
«Міській раді відомо про інцидент. Це сталося на минулому тижні, – розповів заступник Хустського міського голови Іван Фетько. – Тих, хто це зробив, ми знайшли за допомогою перегляду записів із камер спостереження. Наразі питанням ремонту уже займаються наші працівники».
Коли саме «серце» оновлять, у мерії поки що відповісти не готові. Але ремонт проводитиметься не за кошти тих, хто не на жарт лупцював фотозону… демонструючи не лише власну невихованість, але й зневагу до інших. Так само поки що невідомо також, яке власне покарання очікує на вандалів, які не лише порушили громадський порядок, але й пошкодили громадське майно.
Сумно, що краяни так безжально нищать майно міста, адже фотозона нікому не заважала.
Із приводу події, що сталася нещодавно, хустяни не приховують свого обурення.
«Приблизно місяць тому на вулиці Карпатської Січі зламали лавицю. Вона «розчахнута» лежала посеред землі. Наразі її замінили, але вандали тепер взялися до знаку «Я люблю Хуст». Соромно, що живемо серед дикарів», – поділилася думками з приводу інциденту мешканка міста Оксана Рішко.
«От якби в когось вдома таке зробили, уже всю поліцію б на ноги підняли. А так… не своє – не шкода. Та я б руки повідламувала тим, у кого вони настільки довгі! Винних треба залучити до громадських робіт, нехай працюють на благо Хуста і нехай усі знають «героїв» у обличчя, щоб потім інші боялися дебоширити не вдавалися до подібного свавілля!», – наголосила інша хустянка Тетяна Думнич.
Варто додати, що на Закарпатті загалом доволі своєрідна любов до подібних фотозон. Ужгород декілька разів мав аналогічні проблеми. І це при тому, що фотозона «Я люблю Ужгород» знаходиться прямо перед мерією. Усе закінчилося лише після того, як літери було змінено на металеві і наразі їх розбити просто нереально.
Можливо, хустським чиновникам доведеться повторити досвід обласного центру.
Марина АЛДОН, Карпатськмй об`єктив
До теми
- “Мрію, що колись повернуся додому – в український Маріуполь”: перша повернута з окупації дівчинка Кіра Обединська в Ужгороді
- «Ворожий дрон вдарив у задню частину САУ, але вибухівка відлетіла вбік і не здетонувала – ось, що значить бойова удача!..» Історія бійця 128 бригади «Маестро»
- Військова Наталія Зотова: "Коли ТЦК перевищує повноваження це треба розслідувати. Але, якщо жінки перекинули машину ТЦК, на це треба теж реагувати відповідно"
- Замки Закарпаття – в новій експозиції обласного краєзнавчого музею
- "Мені на позиції не потрібен такий, що не боїться. І боягуз не потрібен". Щоденник піхотинця, родичі якого служать в армії РФ
- Христина Керита: «Життя у мене видалося складним, але я не нарікаю»
- «Після того, як ми «прокосили» ворожу посадку «Шилкою», наші штурмовики зайшли туди майже без опору…» Історія бійця 128-ї бригади
- Наталя Зотова, репортерка, волонтерка, чиновниця, військова: "Два місяці на стабілізаційному пункті - найпотужніше, що сталося зі мною в житті"
- АТО, “Азов”, 11,5 місяців полону і повернення на службу. Історія бойової медикині, ужгородки Галини Зайцевої
- Реставрував найстаріший орган України: як закарпатець Шандор Шрайнер понад 15 років обслуговує музичні інструменти
- «Смак Ужгорода»: кулінарні картки з рецептами страв, які зможе приготувати кожен
- У Ставного є план. І не один. Як жити під час війни у селі і бачити перспективи
- «Я цілу ніч пробув у окопі з двома росіянами, котрі взяли мене в полон. Але вранці вийшов звідти до своїх, а вони залишилися назавжди…» Історія бійця 128-ї бригади
- "Дивлюсь на них і розумію, що все зробив правильно". Історія закарпатця, який став опікуном для трьох дітей
- «Я виріс тут, знаю всі місця з дитинства, тут живуть мої рідні – це моя земля. Тому мені є за що воювати…» Історія бійця 128-ї бригади Дмитра
- Втрачений Ужгород: про що писали газети сто років тому, у травні 1925-го
- Фільм закарпатця Дмитра Грешка “Дівіа” змагатиметься за Кришталевий глобус
- Розвідник "Азіат". Загиблий Герой із Ужгорода, головний сержант Віктор Кущик нагороджений трьома орденами "За мужність"
- «Я й від ФПВ тікав на швидкості 120 кілометрів, й під скиди потрапляв, і на протитанковій міні підривався… Але далі їжджу й ніколи не панікую!» Історія бійця 128-ї бригади Анатолія
- «На позиції мені не потрібен боєць, котрий нічого не боїться, бо він перший загине. І боягуз не потрібен…» Історія бійця 128 бригади Анатолія
До цієї новини немає коментарів