«Піхоті на війні найважче, але без неї ніяк…» Історії з фронту від 128-ї бригади

Мама Володимира проживає на Рівненщині, вона інвалід 2 групи, тому боєць міг би оформити опікунство й звільнитися. Але не збирається цього робити.
– Що мене найбільше тримає? Хлопці, товариші в батальйоні й бригаді, – каже Володимир. – Я служу в гірсько-штурмовій роті, тут важко й небезпечно. Але не найгірше. Найгірше – це служити в підрозділі, де некомпетентні бійці й командири. У нас не так.
У перші дні повномасштабки Володимир зі своїм підрозділом зупиняв ворога в Запорізькій області. Він вважає ті дні найважчими.
– У росіян була величезна перевага в живій силі й техніці. Це було дуже непросто – зупинити їх. Я отримав контузію й осколкові поранення плюс обмороження, тоді загинув наш комбат… Як згадую, коли зміг випити першу каву й нормально поїсти… Так важко більше ніколи не було, хоча ми побували на різних напрямках, у різних регіонах, брали участь і в обороні, і в штурмах. Під час визволення Херсонщини наша рота почала штурм на годину раніше, ніж інші підрозділи по лінії фронту. Ми були на вістрі атаки й прийняли на себе максимальний ворожий вогонь. Біля нас проїхав танчик, вороги засікли його й накрили артою, кілька бійців отримали важкі контузії й поранення. Їх вивезли, а ми залишилися. Той штурм пройшов вдало…
За словами Володимира, на війні є місце не тільки для серйозних речей, чимало ситуацій бійці сприймають із гумором.
– Пригадую один кумедний випадок – ми зробили поруч два укріплення, одне для резервного підрозділу, який мали задіяти в бою за необхідності. І те укріплення накрили артою. Поруч лягають снаряди, а я біжу й кричу: «Де Кучерявий?» Хтось показує мені каску на землі. «Мені потрібен Кучерявий, а не його каска!» «Та ти розгреби землю!» Падаю на коліна, починаю розгрібати й бачу під каскою обличчя Кучерявого – його присипало з головою десь на 15 сантиметрів. Він у шоці, але живий-здоровий, навіть контузію не отримав. Як зреагував, коли я його розгріб? Ну, як – позитивно, – сміється Володимир.
Боєць пройшов зону АТО-ООС і більше двох років повномасштабки, тому на собі відчуває зміни в тактиці ведення бойових дій.
– Зараз війна зовсім інша, ніж 2 роки тому, насамперед, через тотальне використання дронів. Вони дуже багато змінили. Але на самому передку, як і раніше, залишається піхота. Їй найважче, але без неї ніяк…
До теми
- "Моє завдання як оператора БПЛА — збереження особового складу та захист держави" — нацгвардієць Мар’ян Витязь
- «Діти – моя найбільша мотивація, я тут, щоб росіяни не дійшли до мого дому…» Історія бійця 128-ї бригади Василя
- Кавування по-закарпатськи у ветеранській кав’ярні Gato: історія Михайла Кузьми “D2”
- Від сцени до лінії фронту: історія актора Мукачівського драматичного театру Євгена Човбана
- «Чи виконав я свою місію – відомстив за батька? Поки ні, буду воювати до закінчення війни…» Історія Владислава, бійця 128-ї бригади
- «Після того, як ми побачили ті звірства, які вчинили росіяни в Бучі, Бородянці, Ізюмі, головне для нас – не стати такими ж, як вони» Історія капелана Андрія
- Закарпаття спільно з Румунією та Угорщиною організує освітні заходи для школярів та вчителів
- Найстаріший капелан: отець Іван Ісайович понад 10 років опікується військовими
- «Я довіряю своєму підрозділу, ми працюємо як злагоджений механізм…» Історія бійця 128-ї бригади Сергія
- "Янголи в пікселі": історія військового медика Еріка Глеби, який на фронті евакуював понад тисячу бійців
- Звільнений з полону ужгородець Роберт Балог: “У камері я поставив ціль — максимально себе зберегти”
- «Я не рахую свої трофеї, але це сотні знищених цілей. Моє головне завдання – прикрити нашу піхоту…» Історія бійця 128-ї бригади Івасика
- «Війна – це справжнє пекло на землі, а її наслідки жахають. Вона здатна пробудити мужність навіть у жінок», – Людмила Ціпкало, фельдшерка ДСНС Закарпаття
- Оригінальні роботи Кобзаря: офорти Тараса Шевченка зберігають у Закарпатському художньому музеї ім. Бокшая
- «Війна не завершиться, якщо не буде людей, які допоможуть її закінчити», – прикордонник Леонід
- "Я не український націоналіст, а угорець, але це моя країна". Як садівник із Закарпаття третій рік воює у піхоті
- Історія одного пам’ятника: «Весна» Михайла Михайлюка (ФОТО)
- «До повномасштабної війни я всіма способами намагався уникнути строкової служби, а зараз відчуваю себе, як у сім’ї…» Історія бійця 128-ї бригади
- «Я вірю, що все буде добре, адже я Лакі – щасливчик!» Історія бійця 128-ї бригади
- Степан Гіга про життя без відпочинку, непрості стосунки з Закарпаттям та як писав свої найбільші хіти
До цієї новини немає коментарів