«Піхоті на війні найважче, але без неї ніяк…» Історії з фронту від 128-ї бригади

Мама Володимира проживає на Рівненщині, вона інвалід 2 групи, тому боєць міг би оформити опікунство й звільнитися. Але не збирається цього робити.

– Що мене найбільше тримає? Хлопці, товариші в батальйоні й бригаді, – каже Володимир. – Я служу в гірсько-штурмовій роті, тут важко й небезпечно. Але не найгірше. Найгірше – це служити в підрозділі, де некомпетентні бійці й командири. У нас не так.

У перші дні повномасштабки Володимир зі своїм підрозділом зупиняв ворога в Запорізькій області. Він вважає ті дні найважчими.

– У росіян була величезна перевага в живій силі й техніці. Це було дуже непросто – зупинити їх. Я отримав контузію й осколкові поранення плюс обмороження, тоді загинув наш комбат… Як згадую, коли зміг випити першу каву й нормально поїсти… Так важко більше ніколи не було, хоча ми побували на різних напрямках, у різних регіонах, брали участь і в обороні, і в штурмах. Під час визволення Херсонщини наша рота почала штурм на годину раніше, ніж інші підрозділи по лінії фронту. Ми були на вістрі атаки й прийняли на себе максимальний ворожий вогонь. Біля нас проїхав танчик, вороги засікли його й накрили артою, кілька бійців отримали важкі контузії й поранення. Їх вивезли, а ми залишилися. Той штурм пройшов вдало…

За словами Володимира, на війні є місце не тільки для серйозних речей, чимало ситуацій бійці сприймають із гумором.

– Пригадую один кумедний випадок – ми зробили поруч два укріплення, одне для резервного підрозділу, який мали задіяти в бою за необхідності. І те укріплення накрили артою. Поруч лягають снаряди, а я біжу й кричу: «Де Кучерявий?» Хтось показує мені каску на землі. «Мені потрібен Кучерявий, а не його каска!» «Та ти розгреби землю!» Падаю на коліна, починаю розгрібати й бачу під каскою обличчя Кучерявого – його присипало з головою десь на 15 сантиметрів. Він у шоці, але живий-здоровий, навіть контузію не отримав. Як зреагував, коли я його розгріб? Ну, як – позитивно, – сміється Володимир.

Боєць пройшов зону АТО-ООС і більше двох років повномасштабки, тому на собі відчуває зміни в тактиці ведення бойових дій.

– Зараз війна зовсім інша, ніж 2 роки тому, насамперед, через тотальне використання дронів. Вони дуже багато змінили. Але на самому передку, як і раніше, залишається піхота. Їй найважче, але без неї ніяк…

  Надіслати другу