«Піхоті на війні найважче, але без неї ніяк…» Історії з фронту від 128-ї бригади

Мама Володимира проживає на Рівненщині, вона інвалід 2 групи, тому боєць міг би оформити опікунство й звільнитися. Але не збирається цього робити.
– Що мене найбільше тримає? Хлопці, товариші в батальйоні й бригаді, – каже Володимир. – Я служу в гірсько-штурмовій роті, тут важко й небезпечно. Але не найгірше. Найгірше – це служити в підрозділі, де некомпетентні бійці й командири. У нас не так.
У перші дні повномасштабки Володимир зі своїм підрозділом зупиняв ворога в Запорізькій області. Він вважає ті дні найважчими.
– У росіян була величезна перевага в живій силі й техніці. Це було дуже непросто – зупинити їх. Я отримав контузію й осколкові поранення плюс обмороження, тоді загинув наш комбат… Як згадую, коли зміг випити першу каву й нормально поїсти… Так важко більше ніколи не було, хоча ми побували на різних напрямках, у різних регіонах, брали участь і в обороні, і в штурмах. Під час визволення Херсонщини наша рота почала штурм на годину раніше, ніж інші підрозділи по лінії фронту. Ми були на вістрі атаки й прийняли на себе максимальний ворожий вогонь. Біля нас проїхав танчик, вороги засікли його й накрили артою, кілька бійців отримали важкі контузії й поранення. Їх вивезли, а ми залишилися. Той штурм пройшов вдало…
За словами Володимира, на війні є місце не тільки для серйозних речей, чимало ситуацій бійці сприймають із гумором.
– Пригадую один кумедний випадок – ми зробили поруч два укріплення, одне для резервного підрозділу, який мали задіяти в бою за необхідності. І те укріплення накрили артою. Поруч лягають снаряди, а я біжу й кричу: «Де Кучерявий?» Хтось показує мені каску на землі. «Мені потрібен Кучерявий, а не його каска!» «Та ти розгреби землю!» Падаю на коліна, починаю розгрібати й бачу під каскою обличчя Кучерявого – його присипало з головою десь на 15 сантиметрів. Він у шоці, але живий-здоровий, навіть контузію не отримав. Як зреагував, коли я його розгріб? Ну, як – позитивно, – сміється Володимир.
Боєць пройшов зону АТО-ООС і більше двох років повномасштабки, тому на собі відчуває зміни в тактиці ведення бойових дій.
– Зараз війна зовсім інша, ніж 2 роки тому, насамперед, через тотальне використання дронів. Вони дуже багато змінили. Але на самому передку, як і раніше, залишається піхота. Їй найважче, але без неї ніяк…
До теми
- Рентген для меча: що показали дослідження старовинного експонату в ужгородському замку?
- 10 книжкових подарунків із Закарпаття: чому на них варто зупинити свій вибір
- "Я відкопав цього військовослужбовця і ми продовжили далі бій": історія прикордонника Андрія Яворини
- «Я повернувся в Україну не для того, щоб сидіти в тилу, тому не роздумував». Історія бійця 128-ї бригади Дмитра
- "Я щодня чекаю сина додому": спогади матері мукачівського Захисника
- Як варять бограч у закарпатській 128-ій бригаді
- “Спостерігаємо значне збільшення заяв від вступників” – ректор УжНУ Володимир Смоланка про проміжні результати вступної кампанії 2025
- “Пам’ятайте, що за кожним ветераном чи ветеранкою стоїть унікальний і складний досвід ”, - психологиня Людмила Балецька
- «По нас і «Гради» працювали, і ствольна артилерія, і танки, і вертушки…» Історія бійця 128-ї бригади Дмитра
- Віктор Суліма (Грузин): «Мрію відкрити невеличкий туристичний комплекс десь у мальовничому селі»
- «Відвертість» Михайла Дороговича: відомий фотограф презентував перше видання своїх робіт
- "Найлегше – це керувати дроном, а найважче – розібратися в цих всіх лініях, радіохвилях": історія 19-річної пілотки БПЛА
- Десантник «Шакал» із Вовкового
- Сонячний годинник Ужгорода і його особливий час
- «Більше пів року я прожив у російській окупації, у мене майже вся сім’я в ЗСУ, тому навіть не думаю, щоб «косити» чи піти в СЗЧ…» Історія бійця 128 бригади Вадима
- «Я бачила, як потрібна була кров»: історія донорства Діани Товстун після пекла Маріуполя
- Герої без зброї: начальник караулу Володимир Штимак про дитячу мрію, яка здійснилась, та виїзди на межі життя
- «152 мм смерті за 15 метрів»: як пікап урятував життя артилериста з Ужгорода
- Станцювати чардаш, побачити клявзи й потрапити під полонинську грозу. Туристична подорож Закарпаттям століття тому
- Освіта на дві країни: чи повернуться до закарпатських шкіл учні, які під час війни виїхали за кордон
До цієї новини немає коментарів