Двічі поранений прикордонник "Кардинал" готовий боротися до самої перемоги

32-річний Павло із Закарпаття, офіцер Державної прикордонної служби України на псевдо "Кардинал", несе на собі сліди двох поранень, але залишається відданим боротьбі до остаточної перемоги України.
Павло, у минулому співробітник Нацполіції, прийшов до місцевого центру комплектування, щойно дізнавшись про початок повномасштабної навали з боку збройних сил рф. Попри те, що він уже брав участь в ООС, йому неодноразово відмовляли у мобілізації через відсутність строкової служби та військового досвіду. Чоловік пригадує, як уперто відвідував територіальний центр комплектування, поки не досягнув своєї мети.
Павла мобілізували і згодом призначили до Чопського прикордонного загону. Після курсу підготовки він брав участь у бойових діях на Чернігівщині, а згодом – на Донеччині, де його підрозділ захищав позиції під Бахмутом.
Павло отримав своє перше поранення під час одного зі штурмів, після якого швидко повернувся до служби. Під час другого виїзду на Донеччину ситуація стала ще складнішою. Ворожі війська тримали тиск постійними атаками, але прикордонники тримали оборону, попри тяжкі умови. Під час виходу з оточення Павло та його побратими пройшли через палаючий ліс, зволожуючи водою балаклави, щоб захиститися від вогню та диму.
Під час оборони у Вовчанську Павло отримав звання офіцера. Того ж дня він підірвався на міні, отримавши поранення рук і ніг, але попередив своїх побратимів, зберігши їх життя. Про те, що став молодшим лейтенантом, він дізнався уже у шпиталі, коли його почали вітати побратими.
Після тривалого лікування та реабілітації Павло планує повернутися на фронт, щоб продовжити боротьбу за незалежність України.
«Будемо боротися аж до Перемоги. Для мене війна закінчиться лише тоді, коли вона закінчиться на умовах України», — впевнений Кардинал.
До теми
- «Мені 53 роки, я колишній начальник карного розшуку, капітан міліції. У обох моїх очах штучні кришталики, але я пішов у бойову бригаду…» Історія бійця 128-ї бригади
- Рентген для меча: що показали дослідження старовинного експонату в ужгородському замку?
- "Я відкопав цього військовослужбовця і ми продовжили далі бій": історія прикордонника Андрія Яворини
- «Я повернувся в Україну не для того, щоб сидіти в тилу, тому не роздумував». Історія бійця 128-ї бригади Дмитра
- "Я щодня чекаю сина додому": спогади матері мукачівського Захисника
- Як варять бограч у закарпатській 128-ій бригаді
- «По нас і «Гради» працювали, і ствольна артилерія, і танки, і вертушки…» Історія бійця 128-ї бригади Дмитра
- Віктор Суліма (Грузин): «Мрію відкрити невеличкий туристичний комплекс десь у мальовничому селі»
- "Найлегше – це керувати дроном, а найважче – розібратися в цих всіх лініях, радіохвилях": історія 19-річної пілотки БПЛА
- Десантник «Шакал» із Вовкового
- «Більше пів року я прожив у російській окупації, у мене майже вся сім’я в ЗСУ, тому навіть не думаю, щоб «косити» чи піти в СЗЧ…» Історія бійця 128 бригади Вадима
- «Я бачила, як потрібна була кров»: історія донорства Діани Товстун після пекла Маріуполя
- «152 мм смерті за 15 метрів»: як пікап урятував життя артилериста з Ужгорода
- Освіта на дві країни: чи повернуться до закарпатських шкіл учні, які під час війни виїхали за кордон
- «Під інтенсивним ворожим вогнем ми витягнули чотирьох поранених піхотинців із бойової позиції й доставили в безпечне місце…» Історія трьох бійців 128-ї бригади
- «Ми з однокласником пішли в ЗСУ незалежно один від одного й зустрілися на війні в одному підрозділі...» Історія бійця 128-ї бригади Михайла
- Герої без зброї: водій-рятувальник Василь Довганич про мотивацію, яка не в нагородах, а в допомозі людям
- Проєкт "Карпатські ведмеді": як футбол сприяє психологічній реабілітації та соціалізації ветеранів і військовослужбовців
- Чому військові люблять котиків? Володя Попович «Котик»
- «Мені 24 роки, і в мене троє дітей, молодшому сину всього 2 місяці. Але я не думаю звільнятися…» Історія бійця 128-ї бригади Андрія
До цієї новини немає коментарів