«Ми знаємо, хто такі росіяни, вони заходили до нас на Буковину в 1940-му, а потім у 1944-му…» Історія бійця 128-ї бригади Василя

Після цього Василь домігся у військкоматі нового направлення, поїхав на Закарпаття й став бійцем 128 окремої гірсько-штурмової Закарпатської бригади.
– Про те, щоб повернутися додому, не могло бути й мови, я цілеспрямовано йшов у ЗСУ, щоб захищати свою країну, – розповідає Василь. – Спочатку служив у артилерійській батареї, був номером обслуги. Ми постійно виїздили на бойові позиції й вели вогонь по росіянах. Однак потім почалася реорганізація, в бригаді створили підрозділ безпілотників, і мене перевели на посаду оператора БПЛА. Я пройшов навчання в Києві, дуже швидко освоїв нову спеціальність і почав працювати. Мій безпілотник – дрон зі скидами, і ми з товаришами маємо дуже багато вдалих вильотів – знищуємо ворожу піхоту, бліндажі та інші укриття, склади з боєприпасами, мінометні та гарматні розрахунки… Раніше працювати було легше, практично кожен виліт був результативним. Однак із часом росіяни навчилися протидіяти дронам – мають потужний РЕБ (радіоелектронну боротьбу), намагаються збивати наші «пташки» з різної зброї. Однак ми працюємо далі, незважаючи на те, що ворог з усіх сил шукає точку вильоту і не шкодує боєприпасів, щоб накрити її вогнем…
Дома, на Буковині, Василя чекають дружина й двоє синів.
– Я пішов воювати за сім’ю й за державу. А що – треба було чекати, щоб «русскій мір» дійшов до Львова чи Чернівців? Якби ми не зупинили росіян тут, вони б дійшли. Ми знаємо, хто це такі, вони заходили до нас у 1940-му, а потім у 1944-му. Рідні розповідали про післявоєнні голодні роки і те, як «освободітєлі» завозили в школу якусь допомогу й казали: «Бандерівським дітям не положено…»
Кілька разів Василь їздив додому у відпустку, бачив цивільних чоловіків, котрі не хочуть іти воювати. Але ставиться до них байдуже.
– Зі мною служив Рома (Цитрус) із Ужгорода, молодий, але дуже толковий хлопець, котрий на жаль, загинув у травні цього року. Він казав про таких людей: «Мені так на них похєр, як їм на мене…» І я з ним згоден. Час від часу спілкуюся зі своїми цивільними друзями, один недавно дзвонив із-за кордону, скаржився, що важко – зарплата вже не та, інші проблеми. А потім питає: «Як ти?» «У мене все чудово», – відповідаю. – Дуже класний колектив, хороші командири, після бойових виїздів можу нормально відпочити. Якщо тобі там не подобається, то приїжджай сюди – тут і робота знайдеться, і зарплата хороша..»
До теми
- "Мені на позиції не потрібен такий, що не боїться. І боягуз не потрібен". Щоденник піхотинця, родичі якого служать в армії РФ
- Христина Керита: «Життя у мене видалося складним, але я не нарікаю»
- «Після того, як ми «прокосили» ворожу посадку «Шилкою», наші штурмовики зайшли туди майже без опору…» Історія бійця 128-ї бригади
- Із вівторка почав курсувати щотижневий безкоштовний евакуаційний рейс потяга № 45 за маршрутом "Суми – Ужгород"
- Наталя Зотова, репортерка, волонтерка, чиновниця, військова: "Два місяці на стабілізаційному пункті - найпотужніше, що сталося зі мною в житті"
- Звільнений з полону Максим Буткевич: “Я бачив, що таке «рускій мір» зсередини… Це справжній Мордор у плані цінностей і свободи”
- АТО, “Азов”, 11,5 місяців полону і повернення на службу. Історія бойової медикині, ужгородки Галини Зайцевої
- Реставрував найстаріший орган України: як закарпатець Шандор Шрайнер понад 15 років обслуговує музичні інструменти
- «Смак Ужгорода»: кулінарні картки з рецептами страв, які зможе приготувати кожен
- У Ставного є план. І не один. Як жити під час війни у селі і бачити перспективи
- «Я цілу ніч пробув у окопі з двома росіянами, котрі взяли мене в полон. Але вранці вийшов звідти до своїх, а вони залишилися назавжди…» Історія бійця 128-ї бригади
- «Я виріс тут, знаю всі місця з дитинства, тут живуть мої рідні – це моя земля. Тому мені є за що воювати…» Історія бійця 128-ї бригади Дмитра
- Фільм закарпатця Дмитра Грешка “Дівіа” змагатиметься за Кришталевий глобус
- Розвідник "Азіат". Загиблий Герой із Ужгорода, головний сержант Віктор Кущик нагороджений трьома орденами "За мужність"
- «Я й від ФПВ тікав на швидкості 120 кілометрів, й під скиди потрапляв, і на протитанковій міні підривався… Але далі їжджу й ніколи не панікую!» Історія бійця 128-ї бригади Анатолія
- «На позиції мені не потрібен боєць, котрий нічого не боїться, бо він перший загине. І боягуз не потрібен…» Історія бійця 128 бригади Анатолія
- Пекар, який став мінометником. Історія бійця 156-ї окремої механізованої бригади з позивним «Мадяр»
- Заради доньки: історія прикордонника Олександра Товта
- «Я захищаю свою сім’ю, щоб жодна падла не прийшла й не сказала, що мій будинок уже його…» Історія бійця 128-ї бригади Михайла
- «Хочу знову підіймати український прапор на змаганнях — як в Україні, так і за її межами». Боєць стрілецького батальйону поліціії на псевдо Слон
До цієї новини немає коментарів