"Тоді ми вже знали, що кільце закривається..." Історія закарпатця, захисника Дебальцева

Служба воїна почалась у 1995 році, коли його призвали на строкову службу. У 1996 році звільнився, пропрацював у цивільному житті 4 роки і у 2001 році знайомий Василя запропонував йому вступити до лав 534 ОІСБ. Практично уся робота бійця була сконцентрована навколо військової техніки батальйону, автомобілів: починаючи від посади механіка-водія (з 2001 року) і до посади начальника контрольно-технічного пункту (з 2012 року).

Брав участь у навчаннях Міжнародного інженерного батальйону «Тиса», в складі якого, окрім підрозділів армій Угорщини, Румунії та Словаччини, є й зведені підрозділи з 534 окремого інженерно-саперного батальйону. Об?єднаний підрозділ чотирьох країн Карпатського регіону був створений для боротьби з повенями.

З початком війни у 2014 році від 534 ОІСБ на фронт був відправлений зведений підрозділ, в якому Василь був водієм. Вже 5 жовтня 2014 року підрозділ прибув в район Дебальцевого. Боєць тоді був водієм КЕТЛ (Колісного евакуаційного легкого тягача), головна функція якого була евакуйовувати несправну техніку.

Окрім того бійця залучали до чергування на спостережному посту, аби слідкувати за діями ворога, переміщенням його техніки.

Так Василь описує початок оточення:

«Кільце закривалось, ми доповідали, але нам не вірили. В кінці січня, коли ми вже знали, що кільце закривається, командир дав наказ відтягувати техніку в тил, на Бахмут. Ми з побратимом цим займались. Одного разу вночі вертались з Бахмуту, їхали трасою через Логвинове – це була єдина дорога, якою ще можна було їхати, хоч вона і прострілювалась зі всіх сторін. Ми з вимкненими фарами швидко проскочили там, по нам стріляли, але Логвинове ми проїхали. За це село вже йшли бої. На наступний день мали знов тягнути техніку в Бахмут, але нам сказали «Відставити. Логвинове захоплене». Кільце було закрите».

Так боєць згадує важкий відхід з Дебальцевого:

«В лютому з 16 на 17 число о 12 годині ночі нас зібрав командир, сказав, що будемо виходити з оточення і дав команду готувати техніку. Ми прогріли машини, построїли колону, але тоді якраз був мороз -20, тому половина машин не завелась. Я мав замикати колону, тому моя машина стояла в самому кінці. Тільки ми вишикували колону і почався по нам обстріл. Оскільки це була ніч, то нам сказали збиратись без підсвітки, без ліхтарів, без нічого, а хтось не послухав, почав світити і росіяни побачили нас. Спочатку стріляли з мінометки – наші дали відповідь, а потім вже по нам лупили і танки, і артилерія. В цей час я стояв біля командира взводу, доповідав про шикування колони, і тут поруч з ним прилітає танковий снаряд. Один мій побратим загинув на місці, другому відірвало руку, розпороло живіт і він загинув вже в Бахмуті після евакуації, а мене відкинуло хвилею і посікло уламками. Вони залетіли в коліно, груди і в живіт, мене контузило. В бронежилеті дві плити пробило наскрізь. Підбіг медик, надав мені першу медичну допомогу, затягли мене в бліндаж, після чого нас погрузили в КАМАЗ для евакуації. Малими групами проривались на Бахмут. Нам на зустріч на підмогу прийшли інші бригади і прикривали нашу колону».

«Лікарі в госпіталі мені сказали, що я родився в сорочці. Уламок, який залетів в груди, попав дуже близько біля артерії. Також допомогло те, що температура була -20, кров швидко згорталась…» – згадує боєць.

Так наш батальйон, разом з усіма суміжними підрозділами, котрі теж були в оточенні окупантів, під прикриттям підмоги вийшов з кільця. Після цих важких подій, поранень, операцій, Василь попри все продовжує службу в батальйоні і далі виконує обов’язок захисту Батьківщини.

Дякуємо воїну за службу! Честь усім захисникам Дебальцевого!