«Війна – це справжнє пекло на землі, а її наслідки жахають. Вона здатна пробудити мужність навіть у жінок», – Людмила Ціпкало, фельдшерка ДСНС Закарпаття

Відрядження на Схід України справило на неї неабияке враження. 60 днів поспіль Людмила, фельдшерка Аварійно-рятувального загону спецпризначення ДСНС Закарпаття, супроводжувала піротехніків із Харківщини, Київщини, Чернігівщини, Сумщини та Полтавщини під час виконання ними завдань за призначенням у районі Балаклійської громади. Вона та її колеги-фельдшери з інших областей чергували на місцях, де працювали піротехніки, та одночасно проводили постійні навчання з домедичної допомоги серед саперів.
«Кожен із них має знати, як самостійно накласти собі турнікет та зупинити кровотечу, як евакуювати травмованого товариша з мінного поля до автомобіля медичної допомоги. Такі заняття відбувалися серед саперів, які пішки обстежують територію, та операторів машин механізованого розмінування майже постійно. Через ризик обстрілу чи падіння ворожого дрона загроза для життя була завжди, але, на щастя, усе, з чим я стикалася під час відрядження, – це ГРВІ та мозолі від бронежилетів на тілах хлопців, адже вони мусять носити їх цілий день задля власної безпеки», – розповідає фельдшерка.
Зберігати холодний розум було тяжко. Перший тиждень відрядження – так точно. Прильоти майже щодня, неспокійні ночі, часті відключення світла на невизначений термін, до того ж роботу рятувальників постійно супроводжували звуки вибухів – усе це сильно деморалізувало. Але психіка невдовзі адаптувалася навіть до таких непередбачуваних моментів. Страшно це усвідомлювати, але через певний час наша героїня почала звикати й до цього...
одного боку, Людмила відчувала гордість за рятувальників, бо вони працювали завзято, самовіддано та демонстрували неабияку стресостійкість і витривалість. А з іншого, жінка переживала за них, як за своїх дітей, адже має сина.
«Я намагалася говорити з ними, підтримувати та підбадьорювати словом. Знаючи, що в нас є такі чоловіки, укріпилася моя віра у світле майбутнє української нації».
До теми
- «У перші дні війни ворог мав величезну перевагу, в багато десятків разів…» Історія бійця 128 бригади Кирила
- “Я без своїх дівчат життя не уявляю”: як сім’ї на Закарпатті стають усиновлювачами під час війни
- Грант у 500 000 грн для дружини ветерана: історія успіху підприємиці з Ужгорода
- «Мені 53 роки, я колишній начальник карного розшуку, капітан міліції. У обох моїх очах штучні кришталики, але я пішов у бойову бригаду…» Історія бійця 128-ї бригади
- Рентген для меча: що показали дослідження старовинного експонату в ужгородському замку?
- 10 книжкових подарунків із Закарпаття: чому на них варто зупинити свій вибір
- "Я відкопав цього військовослужбовця і ми продовжили далі бій": історія прикордонника Андрія Яворини
- «Я повернувся в Україну не для того, щоб сидіти в тилу, тому не роздумував». Історія бійця 128-ї бригади Дмитра
- "Я щодня чекаю сина додому": спогади матері мукачівського Захисника
- Як варять бограч у закарпатській 128-ій бригаді
- “Спостерігаємо значне збільшення заяв від вступників” – ректор УжНУ Володимир Смоланка про проміжні результати вступної кампанії 2025
- “Пам’ятайте, що за кожним ветераном чи ветеранкою стоїть унікальний і складний досвід ”, - психологиня Людмила Балецька
- «По нас і «Гради» працювали, і ствольна артилерія, і танки, і вертушки…» Історія бійця 128-ї бригади Дмитра
- Віктор Суліма (Грузин): «Мрію відкрити невеличкий туристичний комплекс десь у мальовничому селі»
- «Відвертість» Михайла Дороговича: відомий фотограф презентував перше видання своїх робіт
- "Найлегше – це керувати дроном, а найважче – розібратися в цих всіх лініях, радіохвилях": історія 19-річної пілотки БПЛА
- Десантник «Шакал» із Вовкового
- Сонячний годинник Ужгорода і його особливий час
- «Більше пів року я прожив у російській окупації, у мене майже вся сім’я в ЗСУ, тому навіть не думаю, щоб «косити» чи піти в СЗЧ…» Історія бійця 128 бригади Вадима
- «Я бачила, як потрібна була кров»: історія донорства Діани Товстун після пекла Маріуполя
До цієї новини немає коментарів