«Діти – моя найбільша мотивація, я тут, щоб росіяни не дійшли до мого дому…» Історія бійця 128-ї бригади Василя

– З нашого села пішли всі АТО-шники, ніхто не чекав повістки, – каже Василь. – На перших порах служили на місці, а через півтора місяця нас перевели в 128 окрему гірсько-штурмову Закарпатську бригаду. Тільки з мого села в наш підрозділ потрапило семеро чоловік. На сьогодні залишилося четверо – один, на жаль, загинув, ще один отримав важке поранення й звільнився за станом здоров’я, третій звільнився за сімейними обставинами.
Василь служить у піхотному підрозділі, тому часто виконує складні бойові завдання.
– При обороні Бахмута й Соледара «вагнери» стояли від наших позицій через соняшникове поле, всього за 300 – 400 метрів, ми періодично чули їхні голоси й постійно перебували під ворожим вогнем. Своє перше поранення я отримав навесні минулого року. Внаслідок обстрілу загорілася точка, де перебували наші медики, ми намагалися погасити полум’я, і тут прилетіла ФПВ-шка (дрон-камікадзе). Вона вибухнула за кілька метрів, я отримав осколки в спину й під пахву. Наступного дня в мене починалася відпустка, тому, щоб не втратити її, я навіть не лягав у лікарню. Наші медики витягли осколки, забинтували все, і я поїхав додому. А дома вже мама робила перев’язки, вона колишній медик (зараз на пенсії)… Моє найнебезпечніше завдання – штурм на Запорізькому напрямку. Ми двома групами з різних сторін зайшли на ворожі позиції й відбили їх. А далі нас накрили артою й дронами. Це був дуже інтенсивний вогонь, за годину налетіло більше 50 дронів. Якщо лежить хтось поранений, і ти намагаєшся надати йому допомогу, над тобою моментально зависає ворожий дрон зі скидом… Я отримав важку контузію і був змушений відійти з хлопцями вище по посадці на точку евакуації. Нас трьох вивозив Апачі, водій зі «сталевими яйцями». За пару сотень метрів окопалися вороги, позаду машини вибухнув ФПВ, а він ні на що не зважає…
Після лікування внаслідок важкої контузії Василь отримав реабілітацію й місяць зміг побути дома.
– У мене дружина й двоє дітей – син і донька. Зараз їм відповідно 6 і 4 роки, а на початку повномасштабки вони були ще зовсім маленькі й не розуміли, де подівся тато. Тепер син розуміє набагато більше й дуже гостро реагує, що мене немає. Під час моїх перших відпусток він спокійно сприймав, що я вертаюся в бригаду, а після минулих так плакав, що мені самому вивертало душу. Син знає, що тато військовий і їде «на роботу», але не дуже вникає, що це за робота. Моя дружина огортає наших дітей любов’ю за себе й за мене, але коли я дома, то постійно з ними – і в школу відведу, і в садок, і назад заберу. Діти – моя найбільша мотивація, я тут, щоб росіяни не дійшли до мого дому…
До теми
- Від солдата до командира зенітної батареї. Історія медика із Мукачева
- «У перші дні війни ворог мав величезну перевагу, в багато десятків разів…» Історія бійця 128 бригади Кирила
- «Мені 53 роки, я колишній начальник карного розшуку, капітан міліції. У обох моїх очах штучні кришталики, але я пішов у бойову бригаду…» Історія бійця 128-ї бригади
- Рентген для меча: що показали дослідження старовинного експонату в ужгородському замку?
- "Я відкопав цього військовослужбовця і ми продовжили далі бій": історія прикордонника Андрія Яворини
- «Я повернувся в Україну не для того, щоб сидіти в тилу, тому не роздумував». Історія бійця 128-ї бригади Дмитра
- "Я щодня чекаю сина додому": спогади матері мукачівського Захисника
- Як варять бограч у закарпатській 128-ій бригаді
- «По нас і «Гради» працювали, і ствольна артилерія, і танки, і вертушки…» Історія бійця 128-ї бригади Дмитра
- Віктор Суліма (Грузин): «Мрію відкрити невеличкий туристичний комплекс десь у мальовничому селі»
- "Найлегше – це керувати дроном, а найважче – розібратися в цих всіх лініях, радіохвилях": історія 19-річної пілотки БПЛА
- Десантник «Шакал» із Вовкового
- «Більше пів року я прожив у російській окупації, у мене майже вся сім’я в ЗСУ, тому навіть не думаю, щоб «косити» чи піти в СЗЧ…» Історія бійця 128 бригади Вадима
- «Я бачила, як потрібна була кров»: історія донорства Діани Товстун після пекла Маріуполя
- «152 мм смерті за 15 метрів»: як пікап урятував життя артилериста з Ужгорода
- Освіта на дві країни: чи повернуться до закарпатських шкіл учні, які під час війни виїхали за кордон
- «Під інтенсивним ворожим вогнем ми витягнули чотирьох поранених піхотинців із бойової позиції й доставили в безпечне місце…» Історія трьох бійців 128-ї бригади
- «Ми з однокласником пішли в ЗСУ незалежно один від одного й зустрілися на війні в одному підрозділі...» Історія бійця 128-ї бригади Михайла
- Герої без зброї: водій-рятувальник Василь Довганич про мотивацію, яка не в нагородах, а в допомозі людям
- Проєкт "Карпатські ведмеді": як футбол сприяє психологічній реабілітації та соціалізації ветеранів і військовослужбовців
До цієї новини немає коментарів