«Діти – моя найбільша мотивація, я тут, щоб росіяни не дійшли до мого дому…» Історія бійця 128-ї бригади Василя

– З нашого села пішли всі АТО-шники, ніхто не чекав повістки, – каже Василь. – На перших порах служили на місці, а через півтора місяця нас перевели в 128 окрему гірсько-штурмову Закарпатську бригаду. Тільки з мого села в наш підрозділ потрапило семеро чоловік. На сьогодні залишилося четверо – один, на жаль, загинув, ще один отримав важке поранення й звільнився за станом здоров’я, третій звільнився за сімейними обставинами.
Василь служить у піхотному підрозділі, тому часто виконує складні бойові завдання.
– При обороні Бахмута й Соледара «вагнери» стояли від наших позицій через соняшникове поле, всього за 300 – 400 метрів, ми періодично чули їхні голоси й постійно перебували під ворожим вогнем. Своє перше поранення я отримав навесні минулого року. Внаслідок обстрілу загорілася точка, де перебували наші медики, ми намагалися погасити полум’я, і тут прилетіла ФПВ-шка (дрон-камікадзе). Вона вибухнула за кілька метрів, я отримав осколки в спину й під пахву. Наступного дня в мене починалася відпустка, тому, щоб не втратити її, я навіть не лягав у лікарню. Наші медики витягли осколки, забинтували все, і я поїхав додому. А дома вже мама робила перев’язки, вона колишній медик (зараз на пенсії)… Моє найнебезпечніше завдання – штурм на Запорізькому напрямку. Ми двома групами з різних сторін зайшли на ворожі позиції й відбили їх. А далі нас накрили артою й дронами. Це був дуже інтенсивний вогонь, за годину налетіло більше 50 дронів. Якщо лежить хтось поранений, і ти намагаєшся надати йому допомогу, над тобою моментально зависає ворожий дрон зі скидом… Я отримав важку контузію і був змушений відійти з хлопцями вище по посадці на точку евакуації. Нас трьох вивозив Апачі, водій зі «сталевими яйцями». За пару сотень метрів окопалися вороги, позаду машини вибухнув ФПВ, а він ні на що не зважає…
Після лікування внаслідок важкої контузії Василь отримав реабілітацію й місяць зміг побути дома.
– У мене дружина й двоє дітей – син і донька. Зараз їм відповідно 6 і 4 роки, а на початку повномасштабки вони були ще зовсім маленькі й не розуміли, де подівся тато. Тепер син розуміє набагато більше й дуже гостро реагує, що мене немає. Під час моїх перших відпусток він спокійно сприймав, що я вертаюся в бригаду, а після минулих так плакав, що мені самому вивертало душу. Син знає, що тато військовий і їде «на роботу», але не дуже вникає, що це за робота. Моя дружина огортає наших дітей любов’ю за себе й за мене, але коли я дома, то постійно з ними – і в школу відведу, і в садок, і назад заберу. Діти – моя найбільша мотивація, я тут, щоб росіяни не дійшли до мого дому…
До теми
- «Коли почалася повномасштабка, мені було 55. Але я пояснив своїм рідним, що на порозі рідної хати не зможу їх захистити, і пішов у ЗСУ…» Історія бійця 128-ї бригади Миколи
- «Ворожий дрон вдарив у задню частину САУ, але вибухівка відлетіла вбік і не здетонувала – ось, що значить бойова удача!..» Історія бійця 128 бригади «Маестро»
- Військова Наталія Зотова: "Коли ТЦК перевищує повноваження це треба розслідувати. Але, якщо жінки перекинули машину ТЦК, на це треба теж реагувати відповідно"
- "Мені на позиції не потрібен такий, що не боїться. І боягуз не потрібен". Щоденник піхотинця, родичі якого служать в армії РФ
- Христина Керита: «Життя у мене видалося складним, але я не нарікаю»
- «Після того, як ми «прокосили» ворожу посадку «Шилкою», наші штурмовики зайшли туди майже без опору…» Історія бійця 128-ї бригади
- Із вівторка почав курсувати щотижневий безкоштовний евакуаційний рейс потяга № 45 за маршрутом "Суми – Ужгород"
- Наталя Зотова, репортерка, волонтерка, чиновниця, військова: "Два місяці на стабілізаційному пункті - найпотужніше, що сталося зі мною в житті"
- Звільнений з полону Максим Буткевич: “Я бачив, що таке «рускій мір» зсередини… Це справжній Мордор у плані цінностей і свободи”
- АТО, “Азов”, 11,5 місяців полону і повернення на службу. Історія бойової медикині, ужгородки Галини Зайцевої
- Реставрував найстаріший орган України: як закарпатець Шандор Шрайнер понад 15 років обслуговує музичні інструменти
- «Смак Ужгорода»: кулінарні картки з рецептами страв, які зможе приготувати кожен
- У Ставного є план. І не один. Як жити під час війни у селі і бачити перспективи
- «Я цілу ніч пробув у окопі з двома росіянами, котрі взяли мене в полон. Але вранці вийшов звідти до своїх, а вони залишилися назавжди…» Історія бійця 128-ї бригади
- «Я виріс тут, знаю всі місця з дитинства, тут живуть мої рідні – це моя земля. Тому мені є за що воювати…» Історія бійця 128-ї бригади Дмитра
- Фільм закарпатця Дмитра Грешка “Дівіа” змагатиметься за Кришталевий глобус
- Розвідник "Азіат". Загиблий Герой із Ужгорода, головний сержант Віктор Кущик нагороджений трьома орденами "За мужність"
- «Я й від ФПВ тікав на швидкості 120 кілометрів, й під скиди потрапляв, і на протитанковій міні підривався… Але далі їжджу й ніколи не панікую!» Історія бійця 128-ї бригади Анатолія
- «На позиції мені не потрібен боєць, котрий нічого не боїться, бо він перший загине. І боягуз не потрібен…» Історія бійця 128 бригади Анатолія
- Пекар, який став мінометником. Історія бійця 156-ї окремої механізованої бригади з позивним «Мадяр»
До цієї новини немає коментарів