Книги, де знаходять рідних: за прилавком «Кобзаря» – Юрій Фатула

«Нова книга «Я ще гадав ґаздувати, але мушу воювати…» розповідає про 66-й Унґварський піхотний полк Австро-угорської армії. 90 % інформації та фото, які викладені тут, з’являється вперше в українській документальній літературі. Я й сам був вражений. Ми маємо знати свою військову історію, знати про своїх прадідів і пишатися ними», – розповідає Юрій Фатула.

Таку назву для книги автор дібрав неспроста. Пояснює: «Більшість солдатів були простими селянами, які мали сім’ї й хотіли ростити дітей, а життя змусило воювати. Як альтернативну розглядав назву «Одні хлопці у шпиталі – другі у землиці». Довго думав. Але перемогла перша. Бо вона більш оптимістична: тут є ще живі, в ній є елемент оптимізму».

У книзі Юрій Фатула коротко описує Ужгород кінця ХІХ – початку ХХ століття, розповідає про 66-й піхотний полк та його бої на різних фронтах: російському, румунському, сербському, італійському. Окрему увагу слід приділити перебуванню 66-го полку в Україні й спогадам про неї очима офіцерів 15-ї Мішкольцької піхотної дивізії.

«Треба почитати, з якою повагою, шаною пишуть угорські офіцери з Будапешта, Мішкольца про Україну, які компліменти дають нашій державі. Причому ми розуміємо, що це не замовні статті – вони написані 100 років тому», – каже дослідник.

Також автор публікує вірші, які писали солдати й офіцери, перебуваючи далеко від дому й рідних. Та головне – тут є цінна інформація про військові поховання у Словенії, Італії, Австрії, Румунії, Словаччині, Польщі, Україні та мартиролог 845 полеглих. Для зручної навігації подано алфавітний покажчик прізвищ загиблих воїнів і населених пунктів, звідки мобілізували людей.

У цій книзі автор вперше пише й про свого прадіда –  Томаша (Антала) Фатулу, якого тривалий час вважали зниклим безвісти. «Я знайшов картку чехословацького періоду з реферату sociální pé?e, тобто департаменту соціальної опіки. Він виданий Марії Фатулі, вдові Антала Фатули. Це перший офіційний документ, де чітко вказано, що він служив саме в 66-му піхотному полку й зник безвісти на початку війни – в 1914 році. 1918-го визнаний загиблим. Сам документ у родині не зберігся», – зазначає пан Юрій. Однак повної інформації про прадіда досі немає: де саме він зник і де може бути похованим, поки невідомо.

Юрій Фатула вважає: «У Першій світовій війні кожен закарпатець має свою родинну історію, свою родинну таємницю. І коли він її відкриє, то збагатиться, зрозуміє свій корінь, родинне дерево».

Ксенія Шокіна