«Я міг би стати офіцером, але краще залишуся солдатом. Люблю бойові виїзди, адреналін, двіж…» Історія бійця 128-ї бригади Тимура

– Я довго думав і врешті наважився – зайшов у інтернет і почав шукати вакансії, – пояснює боєць. – Для мене головне було знайти нормальну бригаду – це основний критерій. Так я потрапив у 128 ОГШБр.
Після підписання контракту Тимур виїхав у Британію й пройшов інтенсивне навчання під керівництвом іноземних інструкторів. А далі прибув у свій підрозділ – 2 гірсько-штурмовий батальйон 128 ОГШБр на Запорізький напрямок. Бригада тоді просувалася вперед, звільняла окуповані села, і Тимур теж був задіяний у штурмах.
– Ми штурмували посадки біля одного з сіл. Росіяни під напором вогню втекли, і наше відділення зайняло їхні траншеї й бліндажі, які треба було утримувати добу до прибуття заміни. Дуже скоро нас почали крити вогнем – зі ствольної, реактивної арти, мінометів. Ворог добре знав локацію, тому бив дуже прицільно, коригував вогонь із повітря. В якийсь момент наді мною завис ворожий Мавік, і я вигукнув хлопцям – приготуйтеся, зараз щось прилетить. Прилетіло дуже швидко (це була міна або 152-й снаряд), і мене поранило. Осколок залетів під бронік, зламав лопатку й застряг у шиї. Наш бойовий медик загинув при штурмі, тому мені допомогли інші хлопці. Це було непросто – поранення «незручне», турнікет накласти неможливо, тільки тампонування, при цьому все робилося під броніком, бо росіяни вели постійний і дуже інтенсивний вогонь. А потім нас евакуювали на «бесі». Той водій-механік – відчайдушний хлопець: заїхав прямо на позиції, хоча там крили з усього, що можна. Взагалі, в нашій штурмовій роті були дуже хороші бійці, з такими хотілося йти далі…
Після поранення Тимур лікувався три місяці, відтак потрапив у іншу бойову частину – зенітно-кулеметний батальйон – і став служити в мобільній вогневій групі, полювати на «Шахеди». А згодом знову потрапив у 128 ОГШБр, став оператором FPV-дрона.
– Коли мені запропонували підрозділ БПЛА, я зразу погодився, адже тут служить Батон – мій старий товариш зі штурмової роти (за станом здоров’я він більше не може бути в піхоті). Спочатку я був сапером, готував для дронів бойову частину, далі сам почав «літати». Вдалих вильотів було дуже багато – і техніку на ходу знищував, і ворожу піхоту, і штурми відбивав.
Тимур постійно на зв’язку зі своїм сином, а недавно їздив у відпустку на його день народження.
– З сином дуже гарно проводити час, у нього зараз такий вік – усім цікавиться. Коли мене немає поряд, а син побачить військового у формі, зразу вигукує: «Тато! Тато!», – сміється боєць.
Минулого року Тимур, уже будучи в бригаді, заочно закінчив навчання в університеті й отримав диплом. Він міг би пройти курси й стати офіцером за спрощеною процедурою, однак поки не планує цього.
– Мені краще солдатом – бойові виїзди, адреналін, двіж. Армія мені до душі, особливо наш теперішній підрозділ. Контракт закінчується через рік, але планую залишитися й далі. Якщо на той час війна закінчиться, тоді й подумаю про офіцерське звання…
До теми
- "Мені на позиції не потрібен такий, що не боїться. І боягуз не потрібен". Щоденник піхотинця, родичі якого служать в армії РФ
- Христина Керита: «Життя у мене видалося складним, але я не нарікаю»
- «Після того, як ми «прокосили» ворожу посадку «Шилкою», наші штурмовики зайшли туди майже без опору…» Історія бійця 128-ї бригади
- Із вівторка почав курсувати щотижневий безкоштовний евакуаційний рейс потяга № 45 за маршрутом "Суми – Ужгород"
- Наталя Зотова, репортерка, волонтерка, чиновниця, військова: "Два місяці на стабілізаційному пункті - найпотужніше, що сталося зі мною в житті"
- Звільнений з полону Максим Буткевич: “Я бачив, що таке «рускій мір» зсередини… Це справжній Мордор у плані цінностей і свободи”
- АТО, “Азов”, 11,5 місяців полону і повернення на службу. Історія бойової медикині, ужгородки Галини Зайцевої
- Реставрував найстаріший орган України: як закарпатець Шандор Шрайнер понад 15 років обслуговує музичні інструменти
- «Смак Ужгорода»: кулінарні картки з рецептами страв, які зможе приготувати кожен
- У Ставного є план. І не один. Як жити під час війни у селі і бачити перспективи
- «Я цілу ніч пробув у окопі з двома росіянами, котрі взяли мене в полон. Але вранці вийшов звідти до своїх, а вони залишилися назавжди…» Історія бійця 128-ї бригади
- «Я виріс тут, знаю всі місця з дитинства, тут живуть мої рідні – це моя земля. Тому мені є за що воювати…» Історія бійця 128-ї бригади Дмитра
- Фільм закарпатця Дмитра Грешка “Дівіа” змагатиметься за Кришталевий глобус
- Розвідник "Азіат". Загиблий Герой із Ужгорода, головний сержант Віктор Кущик нагороджений трьома орденами "За мужність"
- «Я й від ФПВ тікав на швидкості 120 кілометрів, й під скиди потрапляв, і на протитанковій міні підривався… Але далі їжджу й ніколи не панікую!» Історія бійця 128-ї бригади Анатолія
- «На позиції мені не потрібен боєць, котрий нічого не боїться, бо він перший загине. І боягуз не потрібен…» Історія бійця 128 бригади Анатолія
- Пекар, який став мінометником. Історія бійця 156-ї окремої механізованої бригади з позивним «Мадяр»
- Заради доньки: історія прикордонника Олександра Товта
- «Я захищаю свою сім’ю, щоб жодна падла не прийшла й не сказала, що мій будинок уже його…» Історія бійця 128-ї бригади Михайла
- «Хочу знову підіймати український прапор на змаганнях — як в Україні, так і за її межами». Боєць стрілецького батальйону поліціії на псевдо Слон
До цієї новини немає коментарів