Вокаліст ужгородського гурту Михайло Готра: “Записую нові ідеї, коли є натхнення”
Маючи юридичну освіту та творчих друзів, Михайло розумів, що своє життя хоче поєднати з музикою. На початку 2000-х хлопці починали з “нуля”, без знання нот, але з великим бажанням робити якісні треки. А нині відомий ужгородський гурт “Подих долі”, вокалістом якого є Михайло Готра, співпрацює з найстарішим українським лейблом. Яких ще успіхів досягли на сьогодні, коли чекати на новий альбом та звідки черпають ідеї для пісень, – читайте в ексклюзивному інтерв`ю.
- Михайле, сьогодні гурт “Подих Долі” активно розвивається. А з чого починали? Чому вирішили пов`язати своє життя з музикою?
- Попередньо я познайомився з Романом Кенівим, створили гурт «Маємо назву», але це був проєкт більше для себе. Тоді з нами ще були дві дівчини, Женя і Мирослава. До речі, ми брали участь у фестивалі “Червона Рута” у 2012 році, і перемогли. У 2013 році їздили на фінал. А потім гурт “розвалився” і ми з Ромою мали інший гурт створили новий – «Етюд». Знову у 2015 році перемогли у фестивалі «Червона Рута», їздили на фінал у «Маріуполь». Роман писав тексти – вокаліст, гітарист, Антон Рабел – ударні . Їздили по фестивалях. Але з часом уже не бачили спільного майбутнього у творчості, припинили співпрацю. Із часом створили гурт “Breath Of Fate” (“Подих Долі”).
- Як навчилися грати на гітарі?
- Я самоучка, не закінчував музичну школу, нот не знав. Та і освіта у мене не творча – юридична Уже з часом зрозумів, що потрібні більші знання для заняття музикою. Багато вчився з інтернету. Ми з хлопцями-однодумцями мали одну гітару на всіх. Йшли в інтернет-клуб, брали комп`ютер і роздруковували акорди, за якими потрібно було грати. Юридичну освіту я здобував заочно, тому у 18 років пішов служити в армію. Деколи хлопці будили серед ночі: “Пішли, пограємо”. Збирались і співали, є що згадати
- Хто сьогодні грає у складі “Подиху долі”?
- Ростислав Рошик , Дмитро Павловський (сологітарист, він не на постійній основі), Юра Рудов. Ми граємо з 2016 року, тоді записали перший сингл «Згадай». Перша наша назва – “Breath Of Fate”. Але ми вирішили перекласти назву, оскільки створюємо україномовна музика, для багатьох легше бачити назву рідною мовою.
- Творчі люди часом переживають творчі кризи. Як справляєтеся з цим? Де черпаєте натхнення?
- Життя. Усе беру з життя. Творчої кризи немає, є лише моменти, коли немає ідей. Але, коли переживаю натхнення, – записую нові ідеї. Буває, що певні ідеї відкладаю, повертаюся до них через певний час, допрацьовую. І пісні “вибухають”, це круто. Це надихає працювати далі й більше.
- Розкажіть про співпрацю з “Moon Records”.
- Це наш український найстаріший лейбл. Пам`ятаю, як ще у школі купляв касети “Moon Records” відомих наших виконавців. А коли записували альбом «Подих долі», то виникла ідея скинути пісні на пошту “Moon Records”. Чесно кажучи, не було надії, що вони відпишуть, бо працюють із дуже відомими гуртами. Але, на диво, вони за декілька годин відписали, що це гідна музика, давайте підписувати контракт. До речі, нещодавно ми підписали новий котракт, нові сигнли.
- Триває робота над новим альбомом. Що готуєте для шанувальників?
- У новому альбомі буде приблизно 12 пісень, точно сказати не можу, бо ми їх ще редагуємо. Попередній альбом був більш попсовий, щоб більш широке коло слухачів його послухало, мали враження. Новий альбом трошки важчий по звучанню, в стилі метал. Ми не прив`язуємося до конкретного стилю, граємо те, що подобається. Є два треки, де ми спільно з Анатолієм Молнарем, письменником, писали тексти. Мене його вірші надихали, це мій друг. Навіть колись хотів навчити його грати на бас-гітарі, щоб він грав із нами, але мало
- Як думаєте, що вам потрібно, аби повністю реалізувати себе у творчості?
- Завжди є якісь ідеї, є до чого прагнути. Ми все робимо самі, все за наш рахунок. Це досить затратно. Щоб записати якісну музику, треба цінувати роботу студії. Якби знайшовся спонсор для гурту, то нам було б набагато легше. Бо доводиться багато працювати, щоб реалізувати себе у творчості.
Стежте за діяльністю гурту на ютуб-каналі та ФБ-сторінці.
Розмовляла Оля Богославська
-->
До теми
- «Війна – це важка й страшна робота, але тут кожен проявляє свою сутність, бачить, ким він є насправді…» Історії з фронту від 128-ї бригади
- Відомий закарпатець, народний артист України Іван Попович сьогодні відзначає 75-ліття
- «На бойових позиціях головне – не панікувати. Чим холоднокровніше поводишся, тим більше шансів уціліти…»
- «Після контузії мене хотіли госпіталізувати на тиждень, але я відпросився: «У мене поважна причина – одруження!»
- Галина Кенез: «Всі ми хочемо жити у вільній незалежній Україні. А для того, щоби в ній жити, за неї треба боротися»
- Нацгвардійці на Закарпатті відпрацювали пошук і затримку диверсантів
- «На бойовій позиції під постійними обстрілами ми думали про одне – як виконати завдання і вціліти…»
- "Я не була на могилах рідних жодного разу". Історія бойової медикині 128-ї бригади, у якої Росія вбила всю сім'ю
- «Я пішов у ЗСУ, щоб мої діти не бачили, що таке війна…»
- «Страх є страх. Й зрозуміло – йде війна. Але ж якщо всі боятися будуть, то що?»
- «Якби я не хотів жити в цій країні, не пішов би воювати за неї…». Історії з фронту від захисників зі 128-ї бригади
- «Впродовж однієї години ми знищили зі «Стугни» ворожий танк і БМП-3»: історії з фронту від 128-ї бригади
- «Найближче з ворогом я стикався на витягнуту руку…» Історія Валерія, бійця 128-ї бригади
- "Ми обов’язково переможемо – у нас є дух свободи". Історія су-шефа, який став штурмовиком, а зараз служить у ТЦК на Закарпатті
- «Звичайно, тут важко – і психологічно, і фізично. Але я розумію, що треба виконувати свою роботу…» Історія бійця 128-ї бригади Андрія "Челентано"
- Молодший сержант Юлій «Історик» захищав Україну у 2014-2015 роках, без вагань став на захист і в лютому 2022-го
- 21-річний воїн 128-ї бригади Роман з Ужгорода: "Коли після війни повернуся в цивільне суспільство, хочу про все забути. Хоча не забуду…"
- Олександр «Юрист»: «У мене хороших друзів більше нема… Фото є, а друзів нема». Історія військового з ТЦК
- «Я воюю за своїх рідних…». Історія Йордани - військової 128-ї бригади
- Бачив цілі села, де людей майже не лишилося: історія військового Гоги, що був на передовій, а зараз служить в ТЦК
До цієї новини немає коментарів