«На бойовій позиції під постійними обстрілами ми думали про одне – як виконати завдання і вціліти…»
![«На бойовій позиції під постійними обстрілами ми думали про одне – як виконати завдання і вціліти…»](/images/news/2024/4/max/436485803_403902579195408_8478379880373417555_n.jpg)
Андрій – колишній міліціонер із Харкова, він прослужив у системі МВС 15 років, був оперуповноваженим карного розшуку та слідчим. Але під час реорганізації відомства вирішив звільнитися й спробувати себе в іншій сфері – перейшов у ІТ-технології й переселився до Києва. Як тільки почалася повномасштабна війна, Андрій відвіз своїх рідних на Західну Україну й одразу пішов у військкомат. Так і потрапив у 128 окрему гірсько-штурмову Закарпатську бригаду. Останні пів року боєць воює в гірсько-штурмовому підрозділі, працює з американським автоматичним гранатометом МК-19. Бойові товариші дали йому позивний Синоптик.
– На позиціях я часто говорив хлопцям, яка буде погода, – пояснює Андрій історію походження позивного. – Якось нас накрили з реактивної системи залпового вогню «Град», і хтось із товаришів пожартував: «Ти не попереджав про град!» Після цього мене з іронією стали називати Синоптиком.
Нещодавно підрозділ Андрія вивели із невеликого населеного пункту, де він стримував постійні штурми росіян.
– Ми з товаришем стояли скраю посадки на околиці села, – розповідає Синоптик. – Мали власний сектор обстрілу й контролювали його. Росіяни постійно намагалися зайти в село на броньованій техніці або пішки. Якось їм вдалося навіть захопити школу, але їх звідти швидко вибили. Наша позиція – це накрита колодами яма розмірами 2 на 1,5 метра. Там можна було знаходитися тільки навприсядки, в тому числі спати. Ми з напарником узяли з собою боєкомплект, воду, продукти й пробули на позиції тиждень. Воду довелося економити, її ледве вистачило. Іноді серед ночі виходили й шукали кинуті пляшки з водою по сусідству (де теж раніше були позиції). Але там багато не походиш через постійну загрозу дронів. Зате їжі вистачило з надлишком, тому що їсти взагалі не хотілося. Зв'язок ми підтримували тільки по рації, телефони вимкнули, щоб не «фонили», і нас важче було виявити.
Посадку, де закріпилися бійці, постійно обстрілювали. Мінометні міни падали за кілька метрів від позиції, а найближчі КАБи (керовані авіабомби) – за кілька десятків метрів.
– Той тиждень ми найчастіше думали про одне – як виконати завдання (контролювати свій сектор) і залишитися живими й неушкодженими, – продовжує Андрій. – Це була постійна напруга і зосередженість, навіть спати ми могли тільки невеличкими уривками часу. Нарешті, через тиждень, надійшла команда виходити – нас заміняли інші товариші. Під час виходу до нас приєднався боєць із сусідньої позиції, і коли ми вирушили з посадки, почався ворожий обстріл із САУ (самохідна артилерійська установка). Один зі снарядів вибухнув за 5 чи 7 метрів, третій боєць отримав осколкові поранення ноги. Ми з товаришем пішки евакуювали його звідти…
Під час служби в МВС Андрій дослужився до капітана, однак міліцейські звання автоматично не переносяться в систему Збройних Сил України. Тому боєць планує пройти спеціальні курси й стати офіцером ЗСУ.
– Я пішов у ЗСУ, бо вважаю, що ми зобов’язані дати відпір ворогу, – каже Андрій. – Крім того, я не хотів, щоб росіяни зайшли в Харків, де залишилися мої батьки. Хочеться вірити, що війна не буде тривати довго й врешті-решт закінчиться. А тоді кожен із українців дасть один одному оцінку, що він робив у цей час…
-->
До теми
- «Які думки перед штурмом? Що все буде добре. Хоча кожен усвідомлював, що це може бути дорога в один кінець…» Історія бійця 128-ї бригади
- «Ми зробимо все, аби ця війна не знищила життя наших майбутніх поколінь»: Історія закарпатського правоохоронця, який захищає Батьківщину
- «Ми раді вмотивованим і сміливим чоловікам і жінкам». Офіцер Нацгвардії - про роботу Центру рекрутингу в Ужгороді
- «Коли осколок влетів у бронежилет, було враження, що мене огріли по спині кувалдою..» Історія бійця 128-ї бригади
- «Я відмовився від броні заради дітей. У мене двоє – донька й син…» Історія воїна 128-ї бригади
- Стоматологічна допомога на передовій: Історія мукачівського лікаря 128-ї бригади
- Юрій «Ведмідь» Гебеш: «Упевнений, якщо їх не зупинити, то ця війна точно торкнеться кожного – кожен будинок, кожну дитину, кожного батька і кожну матір»
- «Я воюю за своїх дітей, хочу, щоб вони, а також рідні й близькі, жили в нормальній країні»... Історія військового 128-ї бригади Вадима
- Любов буває різна. Історія про маму полеглого бійця з Карпат
- Джері: «На питання, коли закінчиться війна, у мене проста відповідь». Історія військового, який служить у ТЦК
- Закарпатські угорці відкрили кафе в Ірландії та назвали його на честь рідного села
- «Снаряд від танка влетів у бліндаж, де я ховався від обстрілу, і не вибухнув. Янгол-охоронець у мене точно є…» Історії з фронту від 128-ї бригади
- Пресофіцер 128-ї бригади Ярослав Галас: "Намагаюся писати про тих, хто бачить ворога на власні очі"
- «Може бути все, що завгодно, тому готуємось до всього». Як гвардійці проходять бойове злагодження
- "Я радий, що поранили мене, а не когось із хлопців" - історія розвідника з Ясіня
- Гранатометник "Вуйко". Випускник істфаку УжНУ, головний сержант Василь Лашкай захищає Україну з 2014 року
- «У мене угорське походження, і я вважаю, що моє місце тут – на передовій із бойовими товаришами…» Історія бійця 128-ї бригади
- «Я б не проміняв свій підрозділ на жоден інший…» Історія військового 128-ї бригади Василя
- Повний кавалер ордена «За мужність» закарпатець Олександр Козловський: «У нас є велика перевага – ми вміємо мислити нестандартно»
- «Шкода, що донька росте без мене. Але я прийшов сюди, щоб моя дитина спала спокійно. І не тільки моя…» Історія бійця 128-ї бригади
До цієї новини немає коментарів