«На бойовій позиції під постійними обстрілами ми думали про одне – як виконати завдання і вціліти…»

Андрій – колишній міліціонер із Харкова, він прослужив у системі МВС 15 років, був оперуповноваженим карного розшуку та слідчим. Але під час реорганізації відомства вирішив звільнитися й спробувати себе в іншій сфері – перейшов у ІТ-технології й переселився до Києва. Як тільки почалася повномасштабна війна, Андрій відвіз своїх рідних на Західну Україну й одразу пішов у військкомат. Так і потрапив у 128 окрему гірсько-штурмову Закарпатську бригаду. Останні пів року боєць воює в гірсько-штурмовому підрозділі, працює з американським автоматичним гранатометом МК-19. Бойові товариші дали йому позивний Синоптик.
– На позиціях я часто говорив хлопцям, яка буде погода, – пояснює Андрій історію походження позивного. – Якось нас накрили з реактивної системи залпового вогню «Град», і хтось із товаришів пожартував: «Ти не попереджав про град!» Після цього мене з іронією стали називати Синоптиком.
Нещодавно підрозділ Андрія вивели із невеликого населеного пункту, де він стримував постійні штурми росіян.
– Ми з товаришем стояли скраю посадки на околиці села, – розповідає Синоптик. – Мали власний сектор обстрілу й контролювали його. Росіяни постійно намагалися зайти в село на броньованій техніці або пішки. Якось їм вдалося навіть захопити школу, але їх звідти швидко вибили. Наша позиція – це накрита колодами яма розмірами 2 на 1,5 метра. Там можна було знаходитися тільки навприсядки, в тому числі спати. Ми з напарником узяли з собою боєкомплект, воду, продукти й пробули на позиції тиждень. Воду довелося економити, її ледве вистачило. Іноді серед ночі виходили й шукали кинуті пляшки з водою по сусідству (де теж раніше були позиції). Але там багато не походиш через постійну загрозу дронів. Зате їжі вистачило з надлишком, тому що їсти взагалі не хотілося. Зв'язок ми підтримували тільки по рації, телефони вимкнули, щоб не «фонили», і нас важче було виявити.
Посадку, де закріпилися бійці, постійно обстрілювали. Мінометні міни падали за кілька метрів від позиції, а найближчі КАБи (керовані авіабомби) – за кілька десятків метрів.
– Той тиждень ми найчастіше думали про одне – як виконати завдання (контролювати свій сектор) і залишитися живими й неушкодженими, – продовжує Андрій. – Це була постійна напруга і зосередженість, навіть спати ми могли тільки невеличкими уривками часу. Нарешті, через тиждень, надійшла команда виходити – нас заміняли інші товариші. Під час виходу до нас приєднався боєць із сусідньої позиції, і коли ми вирушили з посадки, почався ворожий обстріл із САУ (самохідна артилерійська установка). Один зі снарядів вибухнув за 5 чи 7 метрів, третій боєць отримав осколкові поранення ноги. Ми з товаришем пішки евакуювали його звідти…
Під час служби в МВС Андрій дослужився до капітана, однак міліцейські звання автоматично не переносяться в систему Збройних Сил України. Тому боєць планує пройти спеціальні курси й стати офіцером ЗСУ.
– Я пішов у ЗСУ, бо вважаю, що ми зобов’язані дати відпір ворогу, – каже Андрій. – Крім того, я не хотів, щоб росіяни зайшли в Харків, де залишилися мої батьки. Хочеться вірити, що війна не буде тривати довго й врешті-решт закінчиться. А тоді кожен із українців дасть один одному оцінку, що він робив у цей час…
До теми
- «На позиції мені не потрібен боєць, котрий нічого не боїться, бо він перший загине. І боягуз не потрібен…» Історія бійця 128 бригади Анатолія
- Пекар, який став мінометником. Історія бійця 156-ї окремої механізованої бригади з позивним «Мадяр»
- Заради доньки: історія прикордонника Олександра Товта
- «Я захищаю свою сім’ю, щоб жодна падла не прийшла й не сказала, що мій будинок уже його…» Історія бійця 128-ї бригади Михайла
- Закарпатська міфологія на картах таро: як художниця з Ужгорода популяризує український фольклор за кордоном
- Гідні умови праці й зарплата, як у сусідів із ЄС: підготувати й утримати фахівців
- «Хочу знову підіймати український прапор на змаганнях — як в Україні, так і за її межами». Боєць стрілецького батальйону поліціії на псевдо Слон
- "Синевирське диво" під час війни. Як правильно зробити бізнес на вівцях, а репутацію - на ефективному керівництві
- Як ветеранам повернутися до цивільного життя й роботи: досвід Семена Махліна
- Декомпресія в горах: як закарпатські гвардійці відновлюють сили після фронту
- Олександра Козоріз: "Слово, до якого підходиш навшпиньки, віддячить рясно"
- «В дитинстві я лазив на стрімкі скелі за едельвейсами, а тепер ношу едельвейс на шевроні нашої бригади…» Історія Степана, бійця 128-ї бригади
- Археологи завершили розкопки у Мукачівському замку "Паланок". Знайшли унікальні артефакти (ФОТО, ВІДЕО)
- Меблі лікаря Новака, старовинні медичні інструменти та шеврони: експонати Музею історії Закарпатської обллікарні
- Історія однієї картини: «Верховинське село» Антона Кашшая
- IT-кластер Закарпаття: три роки розвитку, стійкості та інновацій
- «У мене дома молодший брат, йому 6 років. Я воюю за нього…» Історія Артема, бійця 128-ї бригади
- "Провина євреїв була лише в тому, що вони євреї": історія порятунку єврейського хлопчика на Закарпатті під час Голокосту
- «Собака для ветерана»: історія Дмитра та його улюбленця Блека
- Удочерили трьох сестричок і завели козу. Родина з Київщини кардинально змінила життя на Закарпатті, і не тільки своє
До цієї новини немає коментарів