«Кожен наш виїзд приносить користь – якщо не знищує ворогів, то принаймні пошкоджує їхню логістику. Це додає снаги…» Історія воїна 128-ї бригади Назара

– Я одразу хотів служити в бойовій бригаді, але в перші дні війни військкомати мобілізували тільки людей із бойовим досвідом, тоді як я не служив навіть строкову службу і в 22 роки взагалі не підпадав під мобілізацію. Тому й пішов у тероборону. Наш підрозділ періодично виїжджав у зону бойових дій, я працював із дронами, моїми цілями здебільшого були ворожі укриття. Згодом мене поставили на офіцерську посаду, яка мені не сподобалася через надмірну кількість паперової роботи. Мені більше до душі виконувати бойові завдання. А далі в підрозділі поміняли командира, котрий дуже специфічно ставився до бійців. І хлопці почали переводитися хто куди. Я добре знав 128 ОГШБр (минулого року ми працювали на одному напрямку), тому через «Армію+» перевівся сюди. Маю давній позивний «Джокер», але коли з’ясувалося, що в підрозділі вже є боєць із таким позивним, я став «Джокером-2».
Назар уже виконує бойові завдання, працює з FPV-дронами. Результат – знищені ворожі антени плюс пошкоджені укріплення в посадках.
– Мені дуже подобається в підрозділі, я можу порівняти з попереднім місцем служби. Тут адекватні командири, котрі вислухають, а якщо щось не виходить, ніхто й не подумає обізвати криворуким, а пояснить, виправить, допоможе. Таке ставлення дуже добре впливає на мотивацію і якість виконання бойових завдань.
Дома, у Вінниці, Назара чекають дружина й двоє синів. Старшому чотири з половиною роки, а молодшому скоро буде рік, він народився вже під час війни.
– На момент російського вторгнення я працював на «Новій пошті» і про те, що пішов у ТРО, дружина дізналася постфактум. Однак прийняла мій вибір. Незадовго до повномасштабки в повітрі «пахло» війною, ми говорили на цю тему, і я казав, що у випадку ворожого нападу піду воювати. Старшому сину тоді було всього півтора роки. Тепер він підріс, багато чого розуміє, знає, що батько «бореться із зомбі». Йому непросто, бо він бачить, що інші діти у Вінниці часто гуляють із татусями, може іноді сказати мамі, що за його товаришем у дитсадок приходить тато. Молодший син, із котрим я час від часу спілкуюся по відео, посміхається, значить, уже впізнає мене… Те, що мої рідні далеко, і я не можу бути з ними, – найважче. Психологічно це дуже гнітить, тим більше, що війна триває вже майже три роки. Усім хлопцям хочеться додому, але якщо всі підуть, то що далі? Тому мусимо бути тут. Кожен наш виїзд приносить користь – якщо не знищує ворогів, то принаймні пошкоджує їхню логістику. Це додає снаги…
До теми
- Від сцени до лінії фронту: історія актора Мукачівського драматичного театру Євгена Човбана
- «Чи виконав я свою місію – відомстив за батька? Поки ні, буду воювати до закінчення війни…» Історія Владислава, бійця 128-ї бригади
- «Після того, як ми побачили ті звірства, які вчинили росіяни в Бучі, Бородянці, Ізюмі, головне для нас – не стати такими ж, як вони» Історія капелана Андрія
- Найстаріший капелан: отець Іван Ісайович понад 10 років опікується військовими
- «Я довіряю своєму підрозділу, ми працюємо як злагоджений механізм…» Історія бійця 128-ї бригади Сергія
- "Янголи в пікселі": історія військового медика Еріка Глеби, який на фронті евакуював понад тисячу бійців
- Звільнений з полону ужгородець Роберт Балог: “У камері я поставив ціль — максимально себе зберегти”
- «Я не рахую свої трофеї, але це сотні знищених цілей. Моє головне завдання – прикрити нашу піхоту…» Історія бійця 128-ї бригади Івасика
- «Війна не завершиться, якщо не буде людей, які допоможуть її закінчити», – прикордонник Леонід
- "Я не український націоналіст, а угорець, але це моя країна". Як садівник із Закарпаття третій рік воює у піхоті
- «До повномасштабної війни я всіма способами намагався уникнути строкової служби, а зараз відчуваю себе, як у сім’ї…» Історія бійця 128-ї бригади
- «Я вірю, що все буде добре, адже я Лакі – щасливчик!» Історія бійця 128-ї бригади
- «Я кілька років відмовляв батька йти армію, але він не витримав дома й мобілізувався в наш підрозділ…» Історія бійця 128-ї бригади
- “Вуйко Еко”: як ветерани Вуйко, Грузин і Директор на Закарпатті крафтовий бізнес започаткували
- "Тоді ми вже знали, що кільце закривається..." Історія закарпатця, захисника Дебальцева
- Завдяки побратимам 23-річний військовослужбовець вижив у бою і продовжує службу у прикордонному відомстві на Закарпатті
- Нести вантаж війни легше удвох: історії любові й боротьби
- Ветерани Закарпаття створили обласну команду з адаптивного спорту. Репортаж з тренування
- Герої без зброї: начальник групи автотранспортного забезпечення та ремонту техніки Андрій Лісков про руйнівну війну, ризики та відбудову
- «Я порадив сусіду, котрий ховається дома, навчити поводженню зі зброєю своїх дітей. Бо якщо воювати не хоче він, тоді доведеться їм…» - воїн 128-ї бригади
До цієї новини немає коментарів