"Воюю у першу чергу за сім’ю. Саме рідні для мене уособлюють Україну". Історія військового 128-ї Закарпатської бригади

Молодший сержант Сергій на позивний "Вілсон" воює з 2014 року. Спочатку був мобілізований, а згодом підписав контракт на три роки. Після закінчення цього контракту працював у Мукачеві на заводі, займався мирною справою. Проте на початку повномасштабного вторгнення сам пішов у військкомат і попросився у штурмовий підрозділ 128-ї бригади. Його історію розповіли на Facebook-сторінці Закарпатського легіону.

За словами військового, під час своєї служби у лавах ЗСУ неодноразово мав контузії та поранення (осколкові й кульові). Одного разу навіть отримав орден за те, що витягнув із поля бою пораненого командира. Це було під Опитним на Донеччині.

У 2023 році Сергій знову воював у тих місцях на Бахмутському напрямку.

Чоловік пригадує: "Нас тільки закинули й боєць з іншої бригади показував місцевість, пояснював, звідки росіяни можуть піти. Він показує напрямок і я бачу, як звідти висувається ворожа диверсійно-розвідувальна група. Ми відразу відкрили вогонь, у відповідь по нас запрацював кулемет. Це були "вагнери", ми впізнали їх по тактиці — спочатку йде одна група, яка викликає на себе вогонь і виявляє наші вогневі точки. Потім друга група відкриває стрілянину, а ними йде третя, котра намагається закріпитися на нових позиціях. Іноді вони хитрували — намагалися через трофейні рації вийти на зв'язок, вдавати своїх і дізнатись якусь інформацію".

"Йшли постійні бої, тому витрата патронів, снарядів, мін і гранат була величезна. На Бахмуті я неодноразово бачив, як важко поранені "вагнери" повзуть уперед і намагаються далі вести бій. Коли в нашого бійця влучає куля, він паде і видно, що йому боляче, не до бою. А ті пруть далі, наче зомбі. Видно, обколоті чимось. Але ми втримали позиції", — ділиться Сергій.

За словами сержанта, воює він у першу чергу за свою сім’ю — маму, сина, невістку, внучку. Підкреслює, що "саме вони для мене уособлюють Україну".

  Надіслати другу