При +30 градусів у повній амуніції проти COVID-19 не лише викладачі, а й студенти-медики УжНУ
Наразі, зі слів координаторки Волонтеріату УжНУ Ганни Мелеганич, університету відомо про 24 студентів-медиків та інтернів-ужнівців, що борються з COVID-19. Зокрема, вони працюють у КНП «Обласна клінічна інфекційна лікарня» та Закарпатській обласній клінічній лікарні ім. А. Новака. А наймолодший студент-медик, що нині працює з хворими на коронавірус, щойно закінчив 1-й курс.
На момент зустрічі деякі з них перебували на самоізоляції після зміни в лікарні, хтось був безпосередньо у «червоній» зоні. Ті ж, хто прийшов, трохи розповіли про 4 місяці в шаленому ритмі, що став небезпечною рутиною.
Студенти зауважують, що зараз багато важких хворих, із серйозними ускладненнями. З практики кажуть: від хвороби не застрахований ніхто – є й 30-річні, і люди старшого віку. Про лікарняні будні розповідають неохоче. А от при питанні, які аргументи мають до тих, хто скептично ставиться до серйозності та масштабів вірусу, пожвавлюються. Кажуть: «Пішли з нами на зміну!» та «Нехай хоч один день проведуть з нами у лікарні. Тоді всі сумніви розвіються». Водночас запевняють: бажання бути медиками, в тому числі лікарями-інфекціоністами, COVID не відбив.
«Ми вдячні всім медикам, котрі нині перебувають у таких складних умовах, – каже помічниця ректора Крістіна Товт. – Але віддячити кожному попри велике бажання ми не в змозі. Тому вирішили підтримати саме студентів. Багато з них самі зголосилися допомагати у лікарнях, коли виникла потреба. На жаль, в університеті немає механізму, щоб висловити вдячність цим студентам в іншій матеріальній формі. Тож хочемо проявити хоч невелику увагу, подбавши про їхній комфорт та безпеку».
Ганна Мелеганич додає: «Волонтеріат оголошував всеуніверситетський збір коштів для наших медиків. на зібрані кошти ми закупили 60 респіраторів. Зізнаюся, й таку незначну допомогу зібрати виявилося нелегко. Люди забувають про вірус. Забувають і про тих, хто самовіддано з ним бореться. Тож цей жест – невелика радше моральна підтримка для нашої молоді, яка добровільно долучилася до цієї справи й пожертвувала власним комфортом заради блага інших».
Невеличкі подарунки для студентів стали відвертою несподіванкою. Так, кожен отримав кілька якісних респіраторів, блокнотик та флешку, а ще – сертифікати на безкоштовні відвідування басейну УжНУ та фітнес-центру Viper Gym.
Ксенія Шокіна,
-->
До теми
- «Після контузії мене хотіли госпіталізувати на тиждень, але я відпросився: «У мене поважна причина – одруження!»
- Галина Кенез: «Всі ми хочемо жити у вільній незалежній Україні. А для того, щоби в ній жити, за неї треба боротися»
- Нацгвардійці на Закарпатті відпрацювали пошук і затримку диверсантів
- «На бойовій позиції під постійними обстрілами ми думали про одне – як виконати завдання і вціліти…»
- "Я не була на могилах рідних жодного разу". Історія бойової медикині 128-ї бригади, у якої Росія вбила всю сім'ю
- «Я пішов у ЗСУ, щоб мої діти не бачили, що таке війна…»
- «Страх є страх. Й зрозуміло – йде війна. Але ж якщо всі боятися будуть, то що?»
- «Якби я не хотів жити в цій країні, не пішов би воювати за неї…». Історії з фронту від захисників зі 128-ї бригади
- «Впродовж однієї години ми знищили зі «Стугни» ворожий танк і БМП-3»: історії з фронту від 128-ї бригади
- «Найближче з ворогом я стикався на витягнуту руку…» Історія Валерія, бійця 128-ї бригади
- "Ми обов’язково переможемо – у нас є дух свободи". Історія су-шефа, який став штурмовиком, а зараз служить у ТЦК на Закарпатті
- «Звичайно, тут важко – і психологічно, і фізично. Але я розумію, що треба виконувати свою роботу…» Історія бійця 128-ї бригади Андрія "Челентано"
- Молодший сержант Юлій «Історик» захищав Україну у 2014-2015 роках, без вагань став на захист і в лютому 2022-го
- 21-річний воїн 128-ї бригади Роман з Ужгорода: "Коли після війни повернуся в цивільне суспільство, хочу про все забути. Хоча не забуду…"
- Олександр «Юрист»: «У мене хороших друзів більше нема… Фото є, а друзів нема». Історія військового з ТЦК
- «Я воюю за своїх рідних…». Історія Йордани - військової 128-ї бригади
- Бачив цілі села, де людей майже не лишилося: історія військового Гоги, що був на передовій, а зараз служить в ТЦК
- Найтяжче – втрата побратима: історія військового Ніксона
- «У мене стара машина, 1968 року випуску. Але я завантажую в неї 20 – 30 снарядів і вперед – на бойові позиції!..» Історії з фронту від 128 бригади
- У полоні жорстоко карали за українську мову: історія захисника 128-ї бригади Василя Даниловича
До цієї новини немає коментарів