Що читати? Сім цікавих книжкових порад від Михайла Марковича

Тож коли брак сонця починає даватися взнаки, повітря насичується листопадом, а в країні запроваджують як не черговий локдаун, то карантин «вихідного дня», особливо хочеться поділитися приємним і корисним, як от порадами, що почитати. Звідси й моя нова підбірка з семи книг задля осінньо-зимових вечорів без соцмереж і набридливого телевізора.

«Зниклий світ Підкарпатської Русі у фотографіях Рудольфа Гулки (1887-1961)»

Свого часу мене неймовірно вразила виставка світлин з Підкарпатської Русі чеського журналіста, художника, фотографа та перекладача Рудольфа Гулки, яка відбулася в Ужгороді. І було приємно побачити добротну книгу-альбом, що її підготували Лукаш Бабка та Гана Оплештілова, директор та співробітниця Слов’янської бібліотеки Національної бібліотеки Чеської Республіки. Це можливість мати чудову книжкову естетику завжди під рукою.

Книжка-білінгва написана чеською та англійською мовами (Zmizelý svet Podkarpatské Rusi ve fotografiích Rudolfa Hulky (1887–1961)). Але в більшості, окрім опису життєвого шляху фотографа, вона наповнена світлинами Гулки, який у 1920-1922 роках об’їздив Підкарпатську Русь (сьогоднішнє Закарпаття), фіксуючи краєвиди, традиції життя та побут місцевих мешканців. Нині у Слов’янській бібліотеці зберігається близько півтори тисячі фотографій Рудольфа Гулки, що відображають тогочасний стан Закарпаття. Частина з них увійшла до книги. І якщо ви любите до дрібниць розглядати старі фотографії, то ця книга, ніби машина часу, створена саме для вас.

Світ, що його зафіксував Рудольф Гулка, був особливим, адже фотографові вдалося «зловити за хвіст» тогочасну карпатську екзотику. З розвитком Чехословаччини вплив на місцевих мешканців демократичної розвиненої держави збільшився у різних сферах, і лише дивом знайдені світлини чеського фотографа дають можливість побачити, як жило, працювало, одягалося і виглядало на землях теперішнього Закарпаття багатонаціональне населення століття тому.

Книжку важко знайти в Україні, але багато з нас має знайомих, рідних чи друзів, що відвідують Чехію, тож книга «Зниклий світ Підкарпатської Русі у фотографіях Рудольфа Гулки» буде чудовим і оригінальним подарунком.

«Нестерпна легкість буття» Мілан Кундера

Чекати виходу українською торів Мілана Кундери, письменника, який народився в Чехії, а з 1975 року проживає у Франції, довелося задовго. Але в цьому випадку результат справді виправдовує роки очікувань.

Серед його книг, яких наразі у львівському «Видавництві старого лева» вийшло чотири, «Нестерпна легкість буття» – найпопулярніша. Адже легендарний роман одного з найвизначніших письменників сучасності сповнений глибокого сенсу, із блискучими, грайливими роздумами і різноманітністю стилів. Книга, що надихає і змушує замислитися.

У ній на тлі вторгнення російських танків до Праги, відбувається справжня драма людських стосунків. Томаш – успішний хірург, а згодом мийник вікон – ніжно любить свою дружину Терезу. Втім, не може відмовитися від позашлюбних зв’язків, які виправдовує власною теорією про нібито різне походження любові тілесної й душевної. Подружжя емігрує до Цюриха, де Тереза сподівається на нове життя, але чи судилося її мріям збутися? Чи здатна людина перевірити на правильність свій вибір?

Автор на прикладі багатьох складових стосунків між чоловіком і жінкою, показує глибину людини, говорячи про «наболіле» для багатьох і кожного. Життя не має дублів, у кожного воно водночас і репетиція, і, власне, вистава. «Життя легке, та легкість його нестерпна». Книга, яка справді заслуговує бути прочитаною.

«Жінка в Берліні» Анонім

Хто така Марта Гіллерс? Мабуть, багатьом це ім'я та прізвище нічого не скажуть, але саме її книга «Жінка в Берліні» («Комора»), видана під псевдонімом Анонім, стоїть поруч із найзнаковішими мемуарами про жахіття Другої світової війни.

Як уявити собі прихід радянських «визволителів» у Берлін 1945-го року? Але без радянських міфів чи пропаганди, а скласти пазл реальної картини історичних моментів минулого століття?

Ця історія розповідає про два місяці з життя німецької журналістки. Жінки, що лишалась у Берліні в час, коли радянські війська захопили місто. Розмови про те, що буде з жінками, велися задовго до того. З острахом вони очікували на "Іванів" та вираховували, наскільки складно це буде і чи врятується хтось із них. На час окупації і рік потому німецьке керівництво зняло заборону робити аборти, адже велика кількість жінок були вагітними від своїх ґвалтівників. Відтак у книжці немає якихось еротичних сцен чи дуже фізіологічних моментів, все описано досить стримано, але відверто. Про почуття тут, звісно, також не може бути й мови.

На війні насправді немає хорошої чи поганої сторони, переможців чи переможених. Із обох боків відбуваються свавілля і вбивства, різниця тільки у тому, хто це почав. Мирне населення, як і солдати, зазвичай виступають жертвами егоїзму кількох людей, які не змогли поступитися власними амбіціями, втягнувши світ у криваву різанину. Що робитиме жінка в Берліні заради виживання і до чого це призведе, розкаже її щоденник. Це чіпляє по-справжньому і змінює кут зору на нібито відомі події.

«У дикій глушині» Джон Кракауер

Із захопливою історією юнака Кріса Мак-Кендлесса, що знехтував можливостями блискучої кар’єри і відцурався родини, аби втілити свою заповітну мрію – пожити самітником у глушині Аляски, я зазнайомився завдяки стрічці «Тепер я йду у дику далечінь» (Into the wild), що мала величезні касові збори й потрапила у різні ТОПи. Але що таке книга, в порівнянні з її екранізацією? Хоча тут саме той випадок, коли одне гарно доповнює інше…

У книзі «У дикій глушині» («ВСЛ»), заснованій на реальних подіях, переплетено дві біографії: «суперволоцюги» Кріса Мак-Кендлесса і самого письменника Джона Кракауера, який знайшов паралелі у своєму житті та житті мандрівника, що прагнув усамітнення. Один із найпопулярніших американських письменників емоційно веде нас слідами цієї пригоди, шукаючи відповідь на головне питання: чому за здійснену мрію Крісу Мак-Кендлессу довелося заплатити найвищу ціну? Що спонукає людину залишити всі блага цивілізації, весь впорядкований навколо неї світ та вирушити в далеку-далечінь, щоб залишитися наодинці з природою, в повному єднанні з нею, намагаючись пристосуватися до її норову та вжити в нелегких умовах?

Понад рік журналіст ішов слідами Кріса, зустрічався з людьми, які його знали, читав листи і щоденники, з одержимістю відтворював шлях мандрівника. Аж поки не потрапив на Стемпедську стежку, що веде до гори Мак-Кінлі, де знайшов свій останній прихисток мрійник і аскет Кріс Мак-Кендлесс, або ж Алекс Суперволоцюга.

Написана книжка чудово, інтригує з самого початку і не відпускає до останньої сторінки, мотивує зразу податися в гори. Навряд чи такий спосіб, який обрав Кріс Мак-Кендлесс потрібно наслідувати. А от книгу прочитати варто.

«Топографія пам’яті» Мартін Поллак

Чесно зізнаюся, що захоплююся творчістю австрійського письменника Мартіна Поллака, який спеціалізується на історії Центральної та Східної Європи, тож прочитав всі його книжки, які наразі вийшли українською. І кожна його книга заслуговує на уважне прочитання та осмислення. Але зараз хочу звернути увагу на «Топографію пам’яті» («Човен»).

У книзі автор легко і водночас глибоко-професійно досліджує питання що таке спогад і як далеко може зайти пам'ять? Чому після початку судів над злочинцями нацистського режиму всіх охопила тотальна амнезія? Що ховається за знімком елегантних євреїв із Відня, яких змусили чистити вулиці після аншлюсу 1938 року?

Поллак ділиться з нами найдорожчим – провадить своїм життям крізь спогади про безтурботне дитинство, непрості родинні біографії, навчання, мандрівки, ділиться радощами і болями. У дрібних деталях, у ледь відчутних жестах, зафіксованих на фото, автор шукає сліди великої історії.

Поллак чи не першим у Європі почав відкрито говорити про провину нацистів у численних убивствах. Він знайшов відвагу дослідити історію свого батька Ґергарда Баста, який теж був нацистським злочинцем. «Наші батьки є частиною нас самих, багатьма нитками ми нероздільно з ними пов’язані. Усвідомлення цього може бути дивовижним, але також жахливим і загрозливим. Батька не можна підібрати, як одяг, його можна щонайбільше зректися. Але тим самим зректися й себе?», міркує автор у передмові до «Топографії пам’яті».

Одним словом, якщо ви любите інтелектуальну і цікаву прозу, то це просто ідеальний автор і така ж ідеальна книга для читання.

«П’ятикнижжя» Грицько Чубай

Щоб трохи розбавити прозові книжкові рекомендації, любителям поезії раджу почитати збірку віршів під назвою «П’ятикнижжя». Ця книжка – відкриття одного з найтаємничіших українських поетів, зірка якого яскраво спалахнула в похмурі 70-ті, – Грицька Чубая.

Книжка, у надзвичайно гарному оформленні, яка наснажить силою і, можливо, підштовхне до відповідей на найважливіші питання – або просто дасть насолодитися якісною ліричною поезією. Крім того, до збірки увійшли Чубаєві фотографії, факсиміле автографів, екслібрис та листи. Усе це раніше ніде не публікувалося.

«П’ятикнижжя» – як лист у пляшці, вкрай важливе послання з минулого в майбутнє тим, хто може його відчитати, тим, хто зуміє проростити у серці живі слова. Але, щоб не говорити багато про поезію, краще залишу тут один із, на мою думку, кращих віршів в українській літературі від Грицька Чубая:

До слова, невдовзі на українські екрани вийде проєкт «Чубай. Говорити знову» – документальний біографічний фільм про українського поета. Тож книга стане дуже актуальною передмовою до його перегляду.

«Втрачений Ужгород». Цикл книг Тетяни Літераті

Уже традиційно у своїх літературних рекомендаціях я звертаю увагу на творчість письменників із Закарпаття. Цього разу – цикл книг «Втрачений Ужгород» від журналістки чи то пак майстрині історичних репортажів-екскурсів Тетяни Літераті.

Її книги про Ужгород – дуже актуальна ланка літератури, якої бракувало багаточисельним шанувальникам історії обласного центру Закарпаття. Якщо завдяки попереднім двом книгам авторки можна було мандрувати старим містом, роздивляючись цікаві старі будівлі та дізнаватися життєві драми їх мешканців, то в своїй новій книзі «Втрачений Ужгород. Професії та підприємства» авторка розповідає 24 історії про професії та підприємства Ужгорода першої половини ХХ століття.

Хто такі кубікош, кочімештер чи «літаючий вчитель»? Про ці професії, якими займалися реальні люди в місті, можна дізнатися завдяки цікавим краєзнавчим нарисам Тетяни Літераті. Серед пристрасних шанувальників її творчості – нащадки героїв описаних історій. Багато з них живуть за кордоном, зокрема в Угорщині. Адже довоєнний та міжвоєнний Ужгород – період австро-угорської та чехословацької доби. Тож любителям якісних текстів і старих фотографій, «приправлених» життєвими історіями – однозначний мастрід.

Михайло Маркович, спеціально для uzhgorod.net.ua

Читайте також:

Культурний карантин: що читати закарпатцям під час епідемії COVID-19, – радить Михайло Маркович

Що читати зимовими вечорами і не тільки – поради закарпатцям від Михайла Марковича

Читайте наші найцікавіші новини також у Інстаграмі та Телеграмі