“Село Тисячоліття”: звідки походять найдавніші фотографії Закарпаття

Дивує не лише документальна цінність фотоколекції, на якій зафіксовано вигляд місцевого населення й архітектуру кінця ХІХ століття, а й сама історія її появи. А починалося все зі святкування «Тисячоліття».

У пошуку типажів

«Найдоречніше під час святкування «Тисячоліття» було б представити справжній образ сьогоднішньої та історичної Угорщини, в рамках масштабної національної етнографічної виставки», – писав 1890 року Антал Герман, угорський етнограф та вчений.

Імперія планувала гучні урочистості у 1896 році з нагоди тисячоліття створення Угорщини. Організатори хотіли влаштувати свято у форматі сучасної історичної виставки просто неба, яка б одночасно розповіла про минуле і сьогодення та розказала, як саме держава розвиватиметься далі.

Минувшину на виставці мало демонструвати штучно створене село. У поселенні планували показати традиційні селянські архітектурні особливості історичної Угорщини.

«Етнографічне село» спроєктував Янош Янко – директор Угорського етнографічного музею, один із найавторитетніших етнографів-дослідників свого часу.

Двір заможної сім’ї. Село Нижні Ворота, Закарпаття, 1895 рікФото: Янош Янко

Янко розпочав підготовку до проєкту за три роки до святкувань, 1893-го. А потім, від квітня 1894-го до травня 1895-го, проводив польові дослідження приблизно у 150 поселеннях 20-ти округів Угорщини – по одному тижню. Його цікавило все: техніка будівництва, матеріали, регіональні архітектурні особливості домів, місцеві меблі та інтер’єр житла, двори, огорожі.

Під час експедиції Янош Янко фіксував антропологічні особливості представників різних етнічних груп і стиль їхнього вбрання. Зібраний матеріал мав слугувати для створення манекенів, які планували «розселити» в хатах.

Янко також збирав меблі і предмети побуту, щоб облаштувати будинки, робив замальовки і креслення. Найцінніше те, що він зняв приблизно 650 фотографій людей та будівель, які вважав типовими для конкретного регіону та національности.

Хата у селі Нижні Ворота, Закарпаття, 1895 рікФото: Янош Янко

Піч у хаті із села Нижні Ворота, Закарпаття, 1895 рікФото: Янош Янко

У пошуках спільного різного

Відвідуючи землі Закарпаття, яке до 1919 року входило до складу Австро-Угорщини, етнограф зосередив свою увагу на селі Нижні Ворота (тоді – Нижні Верецьки), що біля селища Воловець.

Янош Янко сфотографував на спеціальні скляні фотопластини хати та їхній інтер’єр, двори, обороги для зберігання сіна, огорожі, а також і селян.

Судячи із фотографій дослідника, характерними для регіону були невеликі дерев’яні будівлі, криті соломою. У дещо заможніших селян хати були мурованими, а дах викладали дерев’яними драницями.

Вулиця, хати та огорожа в селі Нижні Ворота, Закарпаття, 1895 рікФото: Янош Янко

Обороги для сіна, Нижні Ворота, Закарпаття, 1895 рікФото: Янош Янко

Люди на знімках переважно одягнені у верхній одяг, виготовлений з овечих шкур – гуні та кожухи. Чоловіки мають характерні капелюхи з підігнутими вгору крисами й сумки через плече. Заміжні жінки носять очіпок – старовинний головний убір у формі шапки.

Оригінальний вигляд на одній зі світлин має місцевий музичний квінтет, що складався з двох русинів-українців і трьох євреїв, одягнених згідно з національно-етнічною традицією. Шкода, що фотокартка не передає того, яку музику в той час вони грали!

Під час роботи над «Етнографічним селом» Янош Янко намагався відобразити етнічну різноманітність населення Угорщини, презентуючи культури всіх національностей у давньому, чистому вигляді.

Дівчина із села Нижні Ворота, Закарпаття, 1895 рікФото: Янош Янко

Музичний гурт із села Нижні Ворота, Закарпаття, 1895 рікФото: Янош Янко

Діти із села Нижні Ворота, Закарпаття, 1895 рікФото: Янош Янко

Згідно з його планом, у комплексі мав бути 31 будинок. На виставці вдалося реалізувати 24. Янко скрізь шукав «типовість», а потім намагався «зміксувати» будинок із різних архітектурних елементів, у якому б відбивалися всі особливості певного регіону.

До костюмованих світлин дослідник ставився із ретельним антропологічним підходом. Янко знимкував людей у повен зріст, фіксуючи кожен елемент одягу спереду, збоку і ззаду. Зосереджував увагу на деталях.

На фотографіях етнографа – і жінки, і чоловіки, і діти, і особи поважного віку. Йому було важливо зафіксувати просте повсякденне вбрання на додаток до вишуканих святкових нарядів, а також показати відмінність у вбранні на різних етапах життя. Зокрема він фотографував весільний одяг і жалобні сукні.

Одяг дівчини. Вид збоку. Нижні Ворота, Закарпаття, 1895 рікФото: Янош Янко

Одяг дівчини. Вид ззаду. Нижні Ворота, Закарпаття, 1895 рікФото: Янош Янко

Одяг нареченої. Вид ззаду. Нижні Ворота, Закарпаття, 1895 рікФото: Янош Янко

Шампанське, дирижаблі, цісар

Після ретельного планування, тривалих підготовчих робіт і щедрих інвестицій у серпні 1895 року в Будапешті розпочали будівництво «Села Тисячоліття».

До будівництва об’єктів виставки залучили майстрів із різних регіонів. Зазвичай майстри використовували будівельні матеріали, привезені зі своїх куточків країни. Бригади окремих округів заздалегідь підготували елементи будівель, а остаточно збирали їх уже в Будапешті.

Урочисте відкриття «Виставки Тисячоліття» відбулося 2 травня 1896 року під постріли гармат та бамкання дзвонів. Експозицію відкривав сам Франц Йосиф І. Хор із 400 співаків виконав підготовлений для цього свята «Гімн Тисячоліття».

Хата в селі Нижні Ворота, Закарпаття, 1895 рікФото: Янош Янко

Хати в селі Нижні Ворота, Закарпаття, 1895 рікФото: Янош Янко

Усьому Будапештові, а навіть цілій країні нетерпеливилося відвідати дійство й побачити тематичні павільйони. Дирижаблі, високі палаци, фонтан, що вигравав блискучими кольорами, ціле село та безліч цікавих програм чекали відвідувачів Міського парку. Майже 240 павільйонів демонстрували тисячолітню спадщину історії, культури та промисловости Угорщини. Споруди хоча й були тимчасовими, але могли конкурувати з іншою архітектурою Будапешта. Будівлі були прикрашені вежами, банями, різноманітними візерунками – у стилях готики, ренесансу, бароко. На архівних фотографіях видно, що вони виглядають як справжні.

Урочисте відкриття Виставки Тисячоліття у святковому наметі. Недільна газета за 10 травня 1896 рокуmnm.hu

У павільйонах діяли інтерактивні виставки. Відвідувачам демонстрували останні розробки телефонів та навушників, з яких можна було почути виступи з театру та промови політиків.

Великий акцент робили на розвагах. Працювали павільйони з пивом та шампанським. Заможні відвідувачі могли піднятись в небо на дирижаблі. Публіка розважалася, катаючись на електричній залізниці. Музиканти виконували пісні в нових стилях, експериментуючи зі звучанням.

Головний вхід на Виставку Тисячоліття, 1896 рік Fortepan, Budapest, F?város Levéltára, Klösz György fényképei

Мапа Виставки Тисячоліття, яка проходила 1896 року в Будапешті hu.wikipedia.org

Популярним було й «Етнографічне село» – перший музей просто неба в Угорщині. На його території можна було побачити будинки з різних регіонів країни, корчму, церкву, ратушу, школу, пожежну станцію. Серед експонатів був і дерев’яний дім із Закарпаття. Навколо нього відтворили обійстя з оборогом та огорожею. У селі також експонували народний одяг, відтворювали звичаї та святкові традиції у форматі вистав, весілля та ігор.

За пів року експонування «Виставку Тисячоліття» відвідало майже 6 мільйонів осіб. Вона зацікавила багатьох видатних іноземних гостей. Сам Франц Йосиф І побував на експозиції 13 разів.

Хата із Закарпаття на Виставці Тисячоліття в Будапешті, 1896 рікFortepan, Budapest, F?város Levéltára, Klösz György fényképei

Згодом виставку почали демонтовувати. Взялися зносити й будівлі «Етнографічного села». Янош Янко вимагав якомога швидше розібрати старі хати, адже в деяких уже з’являлася цвіль. Придбаним у колекцію Угорського етнографічного музею експонатам загрожувало знищення.

Янош Янко подбав не лише про збереження архітектури – він залишив одні з найдавніших і, без сумніву, одні з найцінніших світлин регіону. Ці фотографії є подарунком для дослідників – унікальні документи доби, що зображають місцеве населення, його одяг та побут, а також архітектуру закарпатських сіл кінця XIX століття.

Старий чоловік із села Нижні Ворота. Закарпаття, 1895 рік Фото: Янош Янко

Стара жінка. Нижні Ворота. Закарпаття, 1895 рік Фото: Янош Янко

Чоловік із села Нижні Ворота. Закарпаття, 1895 рік Фото: Янош Янко

Янош Янко – директор Угорського етнографічного музею, один із найавторитетніших етнографів-дослідників свого часуФото: Janko Janos © Néprajzi Múzeum

Янош Янко (13.03.1868, Пешт, Австро-Угорщина – 28.07.1902, Борсек, Румунія) – угорський географ і етнограф.

Талант Яноша проявився ще в студентські роки. Він вивчав медицину, географію, мистецтво й ботаніку в Будапештському університеті. Брав участь у дослідженнях в Італії. Статті студента-дослідника публікували в наукових журналах Великої Британії і Німеччини.

Навесні 1888 року взяв участь в експедиціях у Північній Африці – досліджував Алжир, Туніс, Лівію, дельту Нілу. Захворів на малярійну лихоманку. Після одужання продовжив вивчати материк – збирав геологічні дані про місцевість.

Року 1890 захистив дисертацію на ступінь доктора географії, антропології та ботаніки. У 1890–1891 роках ознайомлювався із досвідом етнографічних і фольклорних досліджень інститутів Великої Британії і Франції. У 1892–1893 роках – асистент професора кафедри географії в Будапештському університеті. Вступив у Географічне товариство Будапешта.

Від 1894 року працював в етнографічному відділі Угорського національного музею, а згодом очолив його. Вивчав музейну справу в Берлінському етнологічному музеї. Взяв участь в етнографічних експедиціях на території Угорщини, і на Закарпатті також; зробив серії фотографій для проєкту «Етнографічне село».

Янош Янко брав участь в археологічних розкопках давнього угорського села. Дослідники знайшли предмети побуту тисячолітньої давности. Це стало яскравою подією для угорської історії та етнографії.

Влітку 1896 року проводив етнографічні дослідження в Російській імперії. У 1897–1898 роках узяв участь в експедиції у Центральну Азію. Невдовзі відвідав Сибір, де займався антропологічними дослідженнями, розкопками, фотографував людей і природу.

Виснажлива робота призвичаїла дослідника до зняття втоми морфіном, який тоді у Європі вважали загальнодоступними ліками. Постійне вживання препарату й сильне напруження підірвали здоров’я Яноша Янка. Він постійно горів роботою, і тільки наполегливість колег, стурбованих стрімким старінням Янка, допомогла відірвати його від праці. Яноша вмовили повернутися додому й відпочити.

Передчасна смерть перервала надзвичайно плідну кар’єру науковця – Янош Янко помер у 34 роки. Останні дні влітку 1902 року він прожив на узбережжі Чорного моря, в румунському курортному містечку Борсек. Проводив там своє ще одне дослідження.

Михайло Маркович

філолог, журналіст, спеціально для Локальна історія

Фото © Néprajzi Múzeum

  Надіслати другу